Нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру при приватизації квартир мешканцями не стають їх власністю (ВС/КГС у справі № 914/554/19 від 16.12.2020)

Фабула судового акту: У рішенні, що пропонується до уваги, Касаційний господарський суд висловився щодо відмінності нежитлових приміщень від допоміжних та правових наслідків набуття вказаними приміщеннями ознак нежитлового або допоміжного.

У даній справі міська рада звернулась із позовом до обслуговуючого кооперативу та ОСББ із вимогами витребування із чужого незаконного володіння допоміжних приміщень та їх повернення, а також скасування державної реєстрації прав на спірні приміщення.

Свої вимог орган місцевого самоврядування мотивував тим, що ним не приймалось рішення про відчуження цих приміщень з комунальної власності на користь третіх осіб. Однак право його власності було незаконно припинено державним реєстратором, який змінив статус спірних приміщень з нежитлових та допоміжні з подальшою реєстрацією права власності на ці приміщення за ОСББ без наявності у останнього жодних правовстановлюючих документів.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення місцевий господарський послався на те, що спірні приміщення мають статус допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, які призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а право розпоряджатися такими приміщеннями в силу прямої норми закону належить всім співвласникам багатоквартирного будинку.

Апеляційний та касаційний суди із рішенням господарського суду області погодились.

При цьому рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги органу місцевого самоврядування було вмотивовано тим, що згідно п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно ч. 3 ст. 4 ЖК УРСР у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Отже допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Аналізуйте судовий акт: Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками та виділу в натурі не підлягає (ВС/КЦС № 554/7785/16-ц від 20.03.2019)

Законом не передбачено можливості передачі у власність/користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, або її частини (ВС/КЦС № 263/68/17 від 18.03.2019)

Законодавство розділяє поняття допоміжного та нежилого приміщення тому мешканці квартир будинку не є співвласниками останніх, а їх відчуження без згоди мешканців є правомірним (справа № 462/6805/14, 12.06.17)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/554/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської міської ради і Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року (головуючий - Якімець Г. Г., судді - Бойко С. М., Бонк Т. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2020 року (суддя Бортник О. Ю.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до: 1. Обслуговуючого кооперативу "Площа Ринок, 43", 2. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Площа Ринок, 43", 3. Державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляка Ігоря Ярославовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Величко Наталії Ярославівни, Обмеженого партнерства "Аерілліа",

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав та їх змін,

(за участю представників: позивача - Шевченко М.І.; відповідача-1- Горпинюк І.Є.; третьої особи-1 - Чижович І.З. )

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. 10.12.2011 створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43» (далі - ОСББ «Площа Ринок, 43», відповідач-2).

2. Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 07.12.2012 №82 будинок на Площі Ринок, 43 передано з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43».

3. Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури від 26.03.2012 №120 затверджено акт приймання-передачі від 07.02.2012 вказаного житлового будинку з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43».

4. Згідно з актом приймання-передачі від 29.02.2012 житлового будинку №43 на Площі Ринок з балансу Львівської міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» площа допоміжних приміщень будинку становить 187,6 кв. м, у тому числі: відділення АТ «Укрпошта», площею 68,5 кв.м, ЛМГО «Львівський інститут освіти», площею 19,8 кв. м, ТОВ «Солодка вишиванка», площею 48,2 кв. м, ПП «Європейка», площею 24,5 кв. м. ЛКП «Старий Львів» площею 26,6 кв. м. Вказаний акт підписано сторонами, у тому числі представниками органу місцевого самоврядування, без зауважень.

5. У межах справи № 461/4181/18 розглядався спір за позовом зокрема ОСББ «Площа Ринок, 43» до Львівської міської ради та Виконавчого комітету Львівської міської ради, зокрема про скасування прийнятих виконавчим комітетом міської ради в 2014 році рішень про реєстрацію права комунальної власності на чотири нежитлових приміщення в житловому будинку на Площі Ринок, 43. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02.04.2019 задоволено позовні вимоги та встановлено, що приміщення, які є предметом спору і у даній справі № 914/554/19, а саме: № 1 площею 19,8 кв.м., (на першому поверсі 9 кв.м., на другому поверсі 10,8 кв.м.), першого поверху: №2 загальною площею 19,4 кв.м., № 3 загальною площею 68,5 кв.м., № 4 загальною площею 24.5 кв.м. (далі - спірні приміщення) є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку на Площі Ринок, 43, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та є об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

6. На підставі акта приймання-передачі від 29.02.2012, наказу Департаменту житлово-комунального господарства №120 від 26.03.2012 та розпорядження Галицької районної адміністрації №82 від 07.02.2012 державним реєстратором здійснено реєстрацію права власності на вказані допоміжні приміщення за ОСББ «Площа Ринок, 43».

Короткий зміст позовних вимог

7. У березні 2019 року Львівська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулась з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» (далі - ОК «Площа Ринок, 43»), ОСББ «Площа Ринок, 43», державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляка І.Я. про: (1) витребування з незаконного володіння ОК «Площа Ринок, 43» спірних допоміжних приміщень; (2) зобов`язання повернути вказане майно Раді за актом приймання-передачі; (3) скасування державної реєстрації прав на спірні приміщення за відповідачем-2 та їх змін.

8. Позов мотивований тим, що спірні приміщення є власністю позивача, який не приймав рішення про відчуження цих приміщень з комунальної власності на користь третіх осіб. Однак право власності позивача було незаконно припинено державним реєстратором, який змінив статус спірних приміщень з нежитлових та допоміжні з подальшою реєстрацією права власності на ці приміщення за відповідачем-2 без наявності у останнього жодних правовстановлюючих документів. Отже, має місце порушення набутого раніше та зареєстрованого раніше права власності позивача на нежитлові приміщення, яке підтверджено відповідними свідоцтвами про право комунальної власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

9. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року, у позові відмовлено повністю.

10. Суди попередніх інстанцій керувалися встановленими у справі № 461/4181/18 обставинами та констатували, що спірні приміщення мають статус допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, які призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а право розпоряджатися такими приміщеннями в силу прямої норми закону належить всім співвласникам багатоквартирного будинку. Позивач не є співвласником або власником квартири у житловому будинку №43 на Площі Ринок у м. Львові, а отже не набув і не міг набути жодних речових прав на спірні допоміжні приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження

11. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - третя особа) звернулося з касаційною скаргою у який просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою третьої особи з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

12. Також із касаційною скаргою на судові рішення звернувся позивач, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи третьої особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Судами не враховані висновки Верховного Суду у справі №914/1289/18 щодо застосування статей 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 387 Цивільного кодексу України, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про незаконність державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСББ у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують перехід відповідного речового права до останнього та, відповідно, правомірність вимог міської ради про витребування спірного майна з незаконного володіння ОСББ.

14. Потребує висновку Верховного Суду застосування пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" щодо того, чи може об`єднання співвласників багатоквартирного будинку без надання доказів набуття права власності на квартири у багатоквартирному будинку здійснювати державну реєстрацію за собою права власності на допоміжні приміщення як окремий об`єкт права власності. На переконання скаржника право власності на такі об`єкти не підлягає державній реєстрації, а отже незаконна державна реєстрація має бути скасована.

15. Не враховано судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі 911/3594/17, за яким рішення виконавчого комітету про оформлення права власності не є підставою для державної реєстрації права власності на майно, а тому не може порушити чиїх-небуть прав. Отже, суди попередніх інстанцій, визнавши доведеним факт, що спірні приміщення є допоміжними, порушили норми статті 75 ГПК України. У той же час судовим рішенням у справі № 461/4181/18 жодних фактів не встановлено, а лише скасовано рішення виконкому позивача про оформлення права власності на спірні приміщення, яке не породжує жодних правових наслідків.

16. Усупереч правовим позиціям Верховного Суду у справах №№ 916/2069/17, 461/12296/15, суди при визначенні статусу спірних приміщень не взяли до уваги порядок їх використання, особливості розташування у будинку та інші докази, які в сукупності підтверджують приналежність цих приміщень до відокремлених нежитлових.

Доводи позивача який подав касаційну скаргу (узагальнено)

17. Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 щодо порядку державної реєстрації права власності за особою за наявності вже зареєстрованого права іншої особи на це майно. Так, позивач, за яким було зареєстровано право власності на спірне майно, не давав згоди на державну реєстрацію права власності на це майно за ОСББ "Площа Ринок, 43". Отже має місце порушення статей 24, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при вчиненні спірних реєстраційних дій щодо права власності відповідача-2.

18. Судами не враховано висновків Верховного Суду у справах №№522/2022/15-ц, 904/10673/16, Верховного Суду України у справах №№3-1058гс16, 6-2161цс16 про застосування норм Закону України "Про місцеве самоврядування" щодо можливості відчуження комунального майна виключно за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення майно є таким, що вибуло з власності територіальної громади поза волею власника;

19. Неврахування судами правових висновків Верховного Суду у справах №№ 48/340, 917/1345/17, 922/2391/16 щодо ознак преюдиційних обставин призвело до порушення вимог статті 75 ГПК України та помилкового врахування судами змісту рішення Галицького районного суду міста Львова від 02.04.2019 у справі №461/4181/18. У вказаному рішенні не вирішувалось питання припинення комунальної власності на спірні приміщення та набуття такого права відповідачами, а досліджувались обставини, які мали місце вже після припинення права комунальної власності на майно. Отже, такі обставини не можуть мати преюдиційного значення для даної справи.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу позивача

20. Позивач не довів права власності на спірні допоміжні приміщення, які в силу закону є власністю співвласників багатоквартирного будинку в особі відповідача-1, що виключає застосування до заявлених вимог обраного позивачем способу захисту прав власника майна, передбаченого статтею 387 ЦК України та, відповідно, відсутні підстави для задоволення похідних вимог про скасування державної реєстрації прав на майно. У зв`язку з чим нерелевантними є посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, які стосуються правовідносин, що є очевидно відмінними від обставин даної справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

21. Вважаючи себе власником спірних приміщень, Рада посилається на те, що ці приміщення є саме нежитловими приміщеннями у складі багатоквартирного будинку, а відтак є окремими об`єктами цивільних прав, тому не можуть вважатися допоміжними приміщеннями та належати на праві спільної сумісної власності власникам квартир у багатоквартирному будинку.

22. Отже, при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

23. Насамперед Верховний Суд звертається до положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон), відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

24. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

25. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

26. Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

27. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

28. Відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

29. Наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

30. У даній справі при визначенні статусу спірних приміщень суди попередніх інстанцій керувалися преюдиційними обставинами, встановленими судовим рішенням у справі №461/4181/18, у якій брали участь Львівська міська рада, ОК "Площа Ринок, 43" та ОСББ "Площа Ринок, 43". Так, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02.04.2019 у справі №461/4181/18, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що спірні приміщення є саме допоміжними та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир у багатоквартирному будинку.

31. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі відповідача-2) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

32. Верховний Суд оцінює посилання позивача в пункті 19 Постанови на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо загальних ознак розмежування преюдиційних обставин та правової оцінки судом обставин справи, які є усталеними в судовій практиці Верховного Суду. Так, за висновками суду касаційної інстанції преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

32.1. Отже, обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.

33. У даному випадку статус спірних приміщень, як допоміжних, є саме обставиною, яка обґрунтовано врахована судами попередніх інстанцій в якості преюдиційної, тобто такої, що не підлягає повторному доказуванню при розгляді даної справи в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України. При цьому неспроможними є заперечення позивача проти врахування судами цієї обставини, які фактично не стосуються порядку застосування частини 4 статті 75 ГПК України, а зводяться до висловлення позивачем власного бачення змісту судового рішення у справі №461/4181/18.

34. Інші наведені позивачем у пункті 19 Постанови рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом не оцінюються як такі, що стосуються правовідносин, що є очевидно не подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

35. Щодо посилань позивача у підтвердження набуття права власності на спірні приміщення на свідоцтва про право комунальної власності на нерухоме майно, то відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

36. У той же час у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття позивачем речових прав на спірні приміщення, як окремий об`єкт цивільних прав.

37. Недоведення позивачем наявності у нього речових прав на спірні приміщення свідчить про відсутність порушення його прав з боку відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, який спрямований саме на захист права власності. Отже, у межах розгляду даного спору не потребують встановленню та доведенню обставини наявності волевиявлення позивача на відчуження спірних приміщень, тому нерелевантним є посилання останнього на постанови суду касаційної інстанції у справах №№522/2022/15-ц, 904/10673/16, 3-1058гс16, 6-2161цс16 (пункт 18 Постанови).

38. Також Верховний Суд не розглядає доводи позивача у пункті 17 Постанови та третьої особи у пункті 15 Постанови, оскільки у справі № 911/3594/17 розглядався спір про скасування рішення виконавчого комітету місцевої ради про надання згоди на реєстрацію права комунальної власності. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що оспорюване рішення виконавчого комітету не порушує прав позивача і з цих підстав залишила в силі рішення місцевого суду про відмову в позові. У межах названої справи не розглядався віндикаційний позов та не вирішувався спір щодо державної реєстрації прав.

39. Безпідставними є і посилання третьої особи в обґрунтування своїх доводів в пункті 13 Постанови на висновки Верховного Суду у справі №914/1289/18, які зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин справи, відповідно до яких спірне приміщення не було передано об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку на баланс разом із житловим будинком, а залишилось у комунальній власності територіальної громади.

40. Верховний Суд також відхиляє доводи третьої особи в пункті 14 Постанови. Пункт 2 статті 10 Закону не врегульовує питання державної реєстрації речових прав на майно, а регламентує зовсім інші правовідносини - порядок набуття співвласниками права власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку. Зміст вказаної правової норми вже отримав офіційне тлумачення у декількох рішеннях Конституційного Суду України, а застосування її приписів судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин є правильним та здійснено у тому числі з урахуванням змісту відповідних рішень Конституційного Суду України.

41. Щодо доводів третьої особи в пункті 16 Постанови, то остання лише формально посилається на постанови Верховного Суду у справах №№ 916/2069/17, 461/12296/15, намагаючись натомість переконати Верховний Суд втрутитись у фактичну складову судових рішень та здійснити переоцінку встановлених обставин справи, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції. У зв`язку з чим такі доводи Верховним Судом визнаються необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

42. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

43. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень судами норм процесуального права то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не має.

Щодо судових витрат

44. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Львівської міської ради і Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року і рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2020 року у справі № 914/554/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді