Позови ДАБІ щодо невиконання приписів про знесення будівель мають розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (ВС/КАС № 804/6104/14 від 30.01.2018)

Фабула судового акту: Державною архітектурно-будівельною інспекцією було винесено припис про знесення будівлі, яка є власністю юридичної особи, у зв’язку із наявністю порушень державних будівельних норм, стандартів і правил.

Проте, власником будівлі такий припис виконано не було.

У зв’язку із цим ДАБІ звернулась із адміністративним позовом про знесення вищевказаного об'єкта будівництва.

Судами першої та апеляційної інстанцій позов залишено без задоволення зв’язку із тим, що після проведення повторної перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил раніше виявлені порушення усунуті та позивачем не доведено, що перебудова об'єкту неможлива, або особа, яка здійснює будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Вказані рішення було оскаржено ДАБІ у касаційному порядку.

Касаційний адміністративний суд виносячи постанову про закриття провадження у справі послався на те, що за нормами ч. 4 ст. 50 КАС України юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Водночас питання самочинного будівництва та способи правового захисту визначені нормами ст. 376 ЦК України.

При цьому за змістом статті 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, а отже в даному випадку наявний спір про право.

Таким чином спір за позовом ДАБІ про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналізуйте судовий акт: ВП/ВС: Питання притягнення держслужбовців до дисциплінарної відповідальності відносяться до адміністративного судочинства (№ 686/13410/16-ц від 06.02.2018)

Суд: Визнання дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності підсудне місцевому суду за правилами цивільного судочинства.(Приморський райсуд м. Одеси № 522/23381/17 від 20.12.2017

ВАСУ: Спори щодо скасування держреєстрації права власності на майно, які виникають у зв'язку із невиконанням договірних зобов'язань не є публічно-правовими (№ 826/11931/16 від 11 .04.2017)

Висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мінюсту не створює для особи юридичних обов’язків та наслідків, тому НЕ оскаржується в адміністративному суді (ВАСУ від 7 червня 2017р. у справі № 826/7442/16)

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ

справа № 804/6104/14

провадження № К/9901/4795/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

учасники справи:

позивач - Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю в Дніпропетровській області

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гриф"

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В.В. від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., Ясенова Т.І. від 17 травня 2016 року, -

встановив:

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області звернулась до суду з адміністративним позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриф» виконати припис від 29.10.2013 року: знести об'єкт будівництва - торговельно-розважальний комплекс за адресою: м.Новомосковськ, вул.Радянська, район будинку 47.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил товариством з обмеженою відповідальністю «Гриф» на об'єкті будівництва: «Торгово-розважальний комплекс, будівництво, адреса: м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, вул. Радянська район будинку № 47» виявлено ряд порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, у зв'язку з чим 29.10.2013 року винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким відповідно до ст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» в термін до 29.12.2013 року шляхом знесення об'єкта будівництва. Проте, за результатами перевірки виконання вимог припису від 29.10.2013 року встановлено, що станом на 17.03.2014 року вимоги припису відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення до суду із позовом про знесення вищевказаного об'єкта будівництва.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що після проведення повторної перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, ТОВ «Гриф» усунуті раніше виявлені порушення та позивачем не доведено, що перебудова об'єкту неможлива, або особа, яка здійснює будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування зазначає, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі №804/4235/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2015, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Гриф» до Інспекції ДАБК про скасування припису від 29.10.2013 про знесення об'єкту будівництва, а тому він підлягає виконанню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 01 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції в Дніпропетровській області.

Відповідно до п. 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII) справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Інспекцією ДАБК в Дніпропетровській області проведено перевірку дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «Гриф» при будівництві торговельно-розважального комплексу за адресою: м.Новомосковськ, вул.Радянська, район будинку 47, за наслідками якої складено акт від 29.10.2013 року. Позивачем 29.10.2013 року внесено припис стосовно ТОВ «Гриф» про знесення об'єкта будівництва до 29.12.2013 року. Згідно акту від 17.03.2014 року, складеного Інспекцією ДАБК в Дніпропетровській області, проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «Гриф», - вимоги припису від 29.10.2013 не виконані. На момент перевірки на об'єкті проводяться будівельні роботи з улаштування цегляної кладки стін будівлі.

Інспекцією ДАБК 17.03.2014 року на адресу ТОВ «Гриф» внесений припис про виконання до 01.04.2014 року припису від 29.10.2013 про знесення об'єкта будівництва.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом статті 177 ЦК об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін, свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №21-1959а16.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у адміністративній справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року у справі № 804/6104/14 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді