Визнання як доказу форми електронного листування за допомогою месенджерів

З поступовим переходом значної частини інформації в цифрову форму почали змінюватися і підходи стосовно процедури доказування у судочинстві. Так, серед учасників процесу дедалі більше зростає застосування ними саме електронного виду доказів. У зв’язку з цим виникає питання щодо перспектив електронних доказів на противагу письмовим під час вирішення суперечок.

Аналізуйте судовий акт: Повідомлення, відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, такі можуть подаватися як роздруківки, до того ж закон не вимагає наявності електронного підпису на електронних доказах. (Ухвала ВС КГС, справа №916/3027/21 від 24.01.2023 р.)

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 р. у справі №914/1003/21 (далі – Постанова ВС від 15.07.2022 р.) зазначив, що електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Цією ж Постановою, а також Постановою від 13.07.2020 р. у справі №753/10840/19 (далі – Постанова ВС від 13.07.2020 р.) Верховний Суд розширив це поняття, наголосивши, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (у тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет).

Аналізуйте судовий акт: Достовірність та цілісність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному. ВС КГС висловився стосовно оцінки роздруківок листування у Telegram, Jira, Gitlab та по ел. пошті, як доказів (ВС КГС справа №910/5408/21 від 03.08.2022 р.)

До того ж постановою від 13.07.2020 р. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які визнали роздруківки скріншотів листування у Viber належним доказом і поклали в обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, висновки, наведені у зазначених постановах Верховного Суду, цілком допускають прийняття судами в якості доказів роздруківок електронного листування.

Розглянемо окремі аспекти визнання форми електронного листування як доказу.

Використання електронного підпису особами, які створили електронний доказ.

Положенням ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (далі – Закон України № 2155-VIII) визначено, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний, і має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Відсутність кваліфікованого електронного підпису, у свою чергу, не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й, відповідно, недостовірність електронного доказу.

Ідентифікація автора, цілісності та достовірності електронних доказів.

Стосовно цього питання Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 р. встановив презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, яка означає їх цілісність (достовірність), поки інша сторона цього не спростує, що, у свою чергу, мало наслідком застосування принципу самоідентифікації автора: «Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов’язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

На додаток до цього Господарський процесуальний кодекс України частинами 7, 8 статті 82 (далі – ГПК України) встановлює, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет із метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.

Читайте статтю: Чи є електронний документообіг в Україні: реалії його впровадження у взаємодії з судовою системою та контролюючими органами.

Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних у мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні визнання електронного листування як доказу набуває широкого поширення як на законодавчому рівні, так і на рівні судової практик.

Автор статті: Росомаха Злата

Джерело: Юридична клініка

Читайте статтю: СУДОВА ПРАКТИКА: КОЛИ ЕЛЕКТРОННИЙ ДОГОВІР МОЖЕ ВИЯВИТИСЯ НЕ ПІДПИСАНИМ