Висновки ЄСПЛ щодо примусового щеплення в справі "Соломахін проти України" - заява № 24429/03

Питання примусової вакцинації гостро стоїть на порядку денному, як в Україні - так і за кордоном. Обмеження, які вводять уряди країн, адміністрації міст та регіонів торкнулися майже кожного. Навіть у тих, хто не є противниками вакцинації, виникає питання правомірності заходів, якими обмежують свободи та законні інтереси невакцинованих громадян.

Щодо примусового щеплення, цікаві висновки було висловлено Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “Соломахін проти України” (CASE OF SOLOMAKHINv. UKRAINE, Application no. 24429/03). У рішенні від 15 березня 2012 року, Суд розглянув стверджуване заявником - Соломахіним Сергієм Дмитровичем порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так,у статті 8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Справа “Соломахін проти України” була розпочата за заявою Сергія Дмитровича поданою ще в липні 2003 року. Заявник скаржився на шкоду, завдану його здоров'ю внаслідок імовірної медичної халатності. Зокрема, він стверджував, що вакцинація 28 листопада 1998 року від дифтерії призвела до того, що він страждав на низку хронічних захворювань.

З матеріалів справи відомо, що у листопаді 1998 року заявник звернувся за медичною допомогою до лікарні, де у нього було діагностовано гостре респіраторне захворювання. Йому призначили амбулаторне лікування. Через декілька днів заявника перевірили на предмет його реакції на щеплення проти дифтерії (тест не показав чутливості до антигенів дифтерії) - і на наступний день - зробили щеплення від дифтерії. За словами Сергія Дмитровича, щеплення йому було протипоказано.

Згодом, його оглянув лікар, який вказав, що стан здоров’я заявника покращився і лікування дало позитивні результати, проте пізніше у нього був діагностований трахеобронхіт. Більше півроку заявник лікувався від низки хронічних захворювань (наприклад, панкреатиту, холециститу, гепатиту, коліту) в різних медичних установах.

У квітні 1999 року Соломахін звернувся до районного суду з позовом до Донецького міського відділу охорони здоров’я та лікарні, вимагаючи відшкодування шкоди його здоров’ю. Він стверджував, що вакцинація була проведена, коли він був хворий, і що призвело до того, що він страждав на низку хронічних захворювань. Він також поскаржився, що вакцина була поганої якості, оскільки була несертифікована, прострочена та зберігалася в неналежних умовах, а лікарі намагалися сфальсифікувати відповідну медичну документацію та приховати негативні наслідки вакцинації. Було проведено біля чотирьох медичних експертиз.

Проте районний суд (рішення якого було підтримано апеляційним та Верховним Судом) позов заявника не задовольнив, оскільки, на думку суду експертизи не підтвердили, що захворювання заявника мали причинний зв’язок з його вакцинацією. Суд також встановив, що під час вакцинації у заявника не було гострих симптомів будь-якого захворювання, а отже, його вакцинація не порушувала жодних медичних правил. Крім того, епідемічна ситуація в Донецькій області змусила його зробити щеплення від дифтерії. Крім того, до нього не було застосовано жодної фізичної сили і будучи дорослим у здоровому розумі, він міг відмовитися від вакцинації, як це робив раніше кілька разів. Твердження заявника щодо якості вакцини та нібито фальсифікацію медичної документації визнано необґрунтованими.

У вересні 2010 року заявник помер від серцевого нападу, а мати заявника висловила бажання продовжувати розгляд скарги.

Отже ЄСПЛ, розглядаючи порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цій справі, вказав, що відповідно до його прецедентної практики фізична недоторканність особи охоплюється поняттям “приватне життя”, яке охороняється статтею 8 Конвенції (див. X і Y проти Нідерландів). Фізична недоторканність особи стосується найінтимніших аспектів її приватного життя, і примусове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право(див. YF проти Туреччини, № 24209/94).

Примусова вакцинація – як примусове медичне лікування – означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, як це гарантується пунктом 1 статті 8(див. Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., та Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р.)

Отже - у цій справі, як це не заперечували сторони, мало місце втручання в приватне життя заявника. Таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало законну мету – захист здоров’я.

Щодо того, чи було це втручання необхідним у демократичному суспільстві, суд зазначив, що втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров’я та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив його придатність для вакцинації перед проведенням вакцинації, що свідчить про те, що були вжиті необхідні запобіжні заходи, щоб медичне втручання не зашкодило заявнику до такої міри, що порушить баланс інтересів між особистою недоторканністю заявника та суспільними інтересами охорони здоров'я населення. Висновки національних судів ґрунтувалися на великій кількості медичних даних, зібраних за клопотанням заявника та судів. Заявник не надав жодних доказів для оскарження висновків національних органів.

Отже - ЄСПЛ не встановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цій справі.

Як висновок - необхідно зазначити, що примусова вакцинація - це втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Так, безспірно - вакцинація переслідує законну мету – захист здоров’я, і - виходячи із ситуації - є необхідною у демократичному суспільстві. Та чи достатньо чітко та законом передбачена обов’язкова вакцинація від коронавірусної хвороби в Україні? І чи перед кожним щепленням - дійсно, як це передбачено Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб” проводяться медичний огляд особи на відсутність у неї відповідних медичних протипоказань? Чи можна стверджувати, що вживаються необхідні запобіжні заходи, щоб медичне втручання не зашкодило до такої міри, що порушить баланс інтересів між особистою недоторканністю та суспільними інтересами охорони здоров'я населення? Питання залишаються дискусійними.

​​Джерело: юридичний ресурс Протокол.