Виділ частки із майна, що є у спільній власності.

Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Разом з тим, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений в Постанові ВСУ від 13.01.2016р. у справі №6-2925цс15, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:

1. чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;
2. чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі;
3. чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України;
4. чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Неможливість виділу належної позивачу частки в натурі або неможливість виділу такої частки відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно з п.п.6,7 роз’яснень ППВСУ №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991р., виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

З цього приводу суди, вирішуючи такі спори, з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках - висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про характер робіт і їх вартість, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку (Ухвала ВССУ від 07.09.2016р. у справі №1027/5977/12).

Таким чином, обов’язковою умовою вимагання виплати компенсації за свою частку в спільному майні повинно бути неподільність спірної квартири.

Чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Так, в постанові ВСУ від 05.07.2017р. у справі №212/3089/15-ц суд зазначив: «Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в цій частині у позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статей 364 ЦК України та 71 СК України, виходив з того, що остання має невеликий заробіток, оскільки працює діловодом у дитячому закладі, має середню заробітну плату в розмірі 1666,46 грн. та отримує аліменти в сумі 2500 - 3000 грн, оплачує комунальні послуги, утримує двох неповнолітніх дітей і не в змозі сплатити частину вартості квартири. Відмовляючи в задоволені позову на підставі положень статті 364 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем відповідачка ОСОБА_6 не спроможна виплатити компенсацію вартості належної відповідачу частки у спільному майні, та з огляду на закріплені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засади добросовісності і розумності, що спонукають суд урахувати інтереси обох співвласників, дійшов висновку, що виплата компенсації становить для відповідачки надмірний тягар. Така позиція апеляційного суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в аналогічних справах № 6-4ц14 та № 6-2925цс15».

На завершення хотілось би зазначити, що з аналізу судової практики вбачається малий відсоток задоволення вказаних позовних заяв. Труднощі, зокрема, викликають надання доказів на підтвердження спроможності інших співвласників виплатити компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно. Однак, якщо надати Суду належні та допустимі докази таких обставин, то задоволення вказаного позову буде. На підтвердження зазначеної правової позиції надаємо для ознайомлення деякі рішення судової практики:

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/24226/16-ц від 10.07.2017р. – http://reyestr.court.gov.ua/Review/67823116

Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова у справі №465/1873/16-ц від 30.03.2017р. – http://reyestr.court.gov.ua/Review/65663578

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області у справі №534/1252/16-ц від 08.02.2017 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/64638014

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі №489/2330/15-ц від 27.02.2017р. – http://reyestr.court.gov.ua/Review/65112560

Рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/16319/16-ц від 19.05.2017р. – http://reyestr.court.gov.ua/Review/66943386

Автор статті: Побережник Альона Олександрівна