18.08.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВГСУ: відмовився застосувати ст. 1212 ЦК України і стягнути кошти в сумі 6 521666, 67 грн, що були отримані Міноборони на підставі визнаного недійсним договору з суб’єктом господарювання (ВГСУ від 09 серпня 2016 р., справа № 6/363)

Фабула судого акту: Розміщуємо свіже відверто незаконне рішення ВГСУ, яке ще раз підтверджує, що навіть і після Революції гідності кошти з державних органів можливо стягнути як і раніше тільки через ЄСПЛ (або за хабар у відсотках від суми задоволеного позову). Ну не мають бажання судді просто так захищати та відновлювати порушені права.  

Уявіть собі, що сама історія розпочалась  ще 10 років тому у 2006 році, коли ТОВ уклало договір з Міноборони про викуп пайової участі (паю) МО в інших інвестиційних договорах. На підставі цього договору про вику паю ТОВ перерахувало на рахунки МО в Держказначействі  6 521666, 67 грн і це факт був встановлений суд. Суд у 2008 році визнав такий договір недійсним, рішення набрало чинності.

Ну що треба зробити, такому авторитетному органу державної влади як Міноборони, керуючись ст. 216 ЦК України. Залишити пай собі, а ТОВ повернути перераховані кошти. Звичайно цього не трапилось і ТОВ подало окремий позов про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Справа розглядалась судами неодноразово. У лютому 2016 р. Господарський суд м. Києва задовільнив позов ТОВ, у травні 2016р. Київський апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції в силі. І тут у серпні 2016р. Суди керувались тим, що правова підстава отримання Міноборони коштів від ТОВ відпала, оскільки договір, на підставі якого ці кошти перераховувались,  визнано судом недійсним. Отже, відповідно до ст.1212 ЦК України МО зобов’язано повернути ці кошти (майно) і суд повинен захисти порушене право ТОВ, оскільки МО кошти не повертає.  Начебто, все просто і зрозуміло…

І тут ВГСУ скасовує попередні рішення і направляє справу на новий розгляд. Обґрунтування ВГСУ схоже на простий набір речень, в яких відсутній зміст. Цитуємо повністю:

«Такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.»

«Суди залишили поза увагою, що наведені вище положення законодавства спрямовані на відновлення попереднього правового та майнового стану обох сторін відповідно до засад справедливості, добросовісності та розумності, яким не відповідає зосередження в однієї зі сторін правочину одночасно переданого та отриманого нею за правочином, не надали оцінки відповідності позовних вимог приписам статті 216 Цивільного кодексу України щодо зазначеного у ній способу захисту порушеного права, а при застосуванні положень глави 83 Цивільного кодексу не перевірили обставин щодо того, в чому саме полягає збагачення відповідача за рахунок позивача (чи змінилися їх майнові активи) станом на момент звернення з позовом, та, відповідно, в чому саме полягає порушене право позивача.»

Важко уявити, що повинен робити суддя у першій інстанції при новому розгляді, щоб виконати такі незрозумілі вказівки касаційного суду. Отже, дуже сумно…

Аналізуйте сдовий акт: Повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України (Господарський суд м. Києва, суддя Пригунов А. Б.)

Кондикція - це позадоговірний зобовязальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову ( Постанова ВСУ у справі № 6-3090цс15 від 02 березня 2016р.)  

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року Справа № 6/363 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Полянського А.Г.за участю представників: позивачаКомлєв С.В.- представ. дов. від 12.01.2016;відповідача третіх осіб  прокурораМатвіюк М.А. -предст. дов. від 30.12.2015; не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) Яговдік С.М.- посвід. № 029909;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу    Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 у справі№ 6/363 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн"до   треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  за участюМіністерства оборони України   - Державне казначейство України - Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України  Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України простягнення 20606883,28 грн

ВСТАНОВИВ:

          19.05.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 6521666,67 грн основного боргу, 1277643,26 грн процентів за користування безпідставно одержаними коштами, 2644407,67 грн відшкодування заподіяної шкоди, посилаючись на законодавчо визначені наслідки недійсності укладеного сторонами справи договору у вигляді реституції за статтею 216 Цивільного кодексу України; також позивач вважає, що відповідач безпідставно використовує кошти, отримані відповідно до недійсного договору, за що підлягають проценти відповідно до статей 536,1048 Цивільного кодексу України; внаслідок інфляційних процесів та знецінення купівельної спроможності позивачу  заподіяно збитки, які складаються зі збитків від інфляції та 3% річних та підлягають стягненню на користь позивача відповідно до положень статей 6251174 Цивільного кодексу України.

Заявою від 25.01.2016 позивач збільшив позовні вимоги до 20606883,28 грн, у тому числі 6521781,91 грн основного боргу та 14085101,37 грн інфляційних збитків та процентів, донарахованих за час розгляду даної справи господарським судом.

Відповідач  заперечив проти позову, зазначаючи, що позивач не довів перерахування спірних коштів безпосередньо Міністерству оборони України; вказав на безпідставність нарахування інфляційних сум та процентів річних на суму 6521781,91 грн, яка не є грошовим зобов'язанням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 6521781,91 грн, розподілено судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 (судді: Власов Ю.Л. - головуючий, Хрипун О.О., Гаврилюк О.М.) рішення суду першої інстанції залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Міністерство оборони України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у цій справі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Позивач посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статті 35 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги встановлені судовими рішеннями обставини справи, відповідно до яких виконання визнаного недійсним правочину передбачалось шляхом перерахування коштів на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Укроборонбуд, яке є самостійним господарюючим суб'єктом в розумінні статті 74 Господарського кодексу України, факт визнання Міністерством оборони отримання спірних коштів саме в рамках виконання договорів суди не встановили, реквізити наданих платіжних доручень також не є доказом отримання спірних коштів в межах виконання договорів, суди не надали оцінки змісту додаткової угоди до недійсного правочину; відтак, не встановивши належно отримання коштів відповідачем, суди невірно застосували положення статті 216 Цивільного кодексу України щодо наслідків недійсності правочину.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи щодо невірного застосування судами приписів статті 216 Цивільного кодексу України, разом з тим, підтримав касаційну скаргу щодо наявності підстав для скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що обов'язок відповідача повернути одержані за недійсним правочином кошти відповідає ознакам грошового зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, до якого підлягають застосуванню нарахування, передбачені наведеною вище статтею.

08.08.2016 Міністерство оборони України надало уточнення до касаційної скарги, в яких просило скасувати судові рішення частково, в частині задоволення позовних вимог.  

Треті особи на стороні відповідача не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників прокуратури та представника позивача та відповідача,  присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.10.2007 позивач перерахував Міністерству оборони України грошові кошти в сумі 6521666,67 грн. платіжним дорученням № 4 з призначенням платежу "викуп паю Міністерства оборони України згідно договору № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006р. та договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006р. без ПДВ" .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725 задоволено позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коїн", Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-інвест"; визнані недійсними: інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 "Про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін", укладений відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем; договір № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 та додаткову угоду № 1 від 25.03.2006 до договору № 11/008/03-062/ОЦс, укладені відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та позивачем. Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2009 та Вищого господарського суду України від 27.07.2009 рішення господарського суду Одеської області у справі № 15/34-08-725 від 06.06.2008 залишене без змін

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі №15/34-08-725 встановлено, що 15.03.2006 державою Україна через орган уповноважений управляти майном - відповідача, від імені якого діяв директор філії ЦСБУ (госпрозрахункового) Міністерства оборони України „Укроборонбуд" Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України, виданої Міністром оборони України Гриценком А.С. від 09.03.2006 № 610 (ВСР № 232423) та (або) довіреності Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 14.02.2006 по реєстру №162з (бланк ВСО №831447), та позивачем був укладений інвестиційний договір № 11/007/03-061ЮЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Відповідно до пункту 2.5 укладеного інвестиційного договору предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерних: мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2).

23.03.2006 відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд" та позивачем був укладений договір № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі (паю) відповідача в інвестиційному договорі від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Відповідно до умов цього договору позивач зобов'язався компенсувати вартість пайової участі (паю) Позивача в інвестиційному договорі від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. При цьому сторони домовились, що компенсація вартості паю здійснюється шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 216, що знаходиться за адресою м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2, та становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України і складається з бойлерної - 311,9 кв.м., комплексу біля басейну - 1380,9 кв.м., комплексу біля басейну, який складається з басейна 1 - 1050 кв.м., та басейна 2 - 425 кв.м., бігової доріжки - 623,3 кв.м., казарми 417,7 кв.м., спортивного залу № 1 - 1135,4, спортивного залу № 2 та адміністративного - 651,3 кв.м. Викуп позивачем пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс здійснюється за 7826000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Під час розгляду справи № 15/34-08-725 суди також встановили, що 23.01.2008 Департамент фінансів направив Генеральній прокуратурі України лист № 248/13/15, за змістом якого 11.10.2007 від позивача на рахунок відповідача в Державному казначействі надійшли кошти в сумі 6521666,67 грн. (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони за договорами № 11/007/03-061/ОЦС від 15.03.2006 та № 11/008/03-062/ОЦС від 23.03.2006), які були зараховані до спеціального фонду державного бюджету та використані на будівництво житла для військовослужбовців згідно з розподілами Департаменту будівництва, визначеного відповідальним виконавцем бюджетної програми 2101190 "Будівництво (придбання) службового житла для військовослужбовців Збройних Сил України".

Місцевий господарський суд вказав, що наведені вище встановлені під час розгляду справи № 15/34-08-725 обставини щодо отримання Міністерством оборони України коштів в сумі 6521666,67 грн. від позивача на виконання договорів № 11/007/03-061/ОЦС від 15.03.2006 та № 11/008/03-062/ОЦС від 23.03.2006 є встановленими та на підставі приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді цієї справи.

Відтак, задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що отримані відповідачем від позивача за недійсними договорами кошти в сумі 6521666,67 грн підлягають поверненню згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, як набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України способам захисту порушеного права, а встановлені судами обставини справи є достатніми для застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України шляхом повернення виконаного одній зі сторін правочину.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 1516 Цивільного кодексу Українистатті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до господарського суду за захистом свого порушеного (невизнаного, оспорюваного ) права та охоронюваного законом інтересу.

За загальними правилами, встановленими частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язаних з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що підлягає одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.

Відповідно до повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу Українищодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто,  як інституту, який регулює правовідносини у зв'язку з безпідставним збагаченням особи за рахунок іншої сторони, відповідно до чого і визначається наявність чи відсутність порушеного права особи, що звернулася за судовим захистом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди залишили поза увагою, що наведені вище положення законодавства спрямовані на відновлення попереднього правового та майнового стану обох сторін відповідно до засад справедливості, добросовісності та розумності, яким не відповідає зосередження в однієї зі сторін правочину одночасно переданого та отриманого нею за правочином, не надали оцінки відповідності позовних вимог приписам статті 216 Цивільного кодексу України щодо зазначеного у ній способу захисту порушеного права, а при застосуванні положень глави 83 Цивільного кодексу не перевірили обставин щодо того, в чому саме полягає збагачення відповідача за рахунок позивача (чи змінилися їх майнові активи) станом на момент звернення з позовом, та, відповідно, в чому саме полягає порушене право позивача.

Рішення є законним  тоді, коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 4399101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували  правовідносини, що виникли та існували між сторонами, а їх висновки щодо задоволення позовних вимог не є законними та обґрунтованими.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 431117, пунктом 3 статті 1119, статтями 111101111111112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

                                                                                                                 ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 у справі № 6/363 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

1
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення