01.04.2020 | Автор: Зеров Костянтин
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Ус проти України»: ЄСПЛ визнав первинне, незадокументоване затримання Заявника, під час якого він як свідок дав зізнавальні показання, що стали підставою для обвинувачення, незаконним (ст. 5 Конвенції, заява № 41467/11, від 09.01.2020)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України С.І. Ус, скаржився на порушення пункту 1 статті 5 Конвенції внаслідок незаконного, незадокументованого затримання міліцією та позбавлення його права на захист.

Працівники міліції забрали Заявника з його будинку та доставили у відділок для допиту як свідка. Заявник стверджував, що у відділку міліції його допитували у наручниках та піддавали жорстокому поводженню з метою отримання зізнальних показань у вбивстві. Наступного дня міліція задокументувала затримання Заявника, весь час до офіційного затримання Заявника утримували у відділку.

Заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивства та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк тримання під вартою у подальшому було неодноразово продовжено судом. Заявник звернувся до суду зі скаргою на незаконне первинне затримання та до прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з боку працівників міліції.

Суд залишив скаргу Заявника без розгляду з тих підстав, що його було спочатку допитано як свідка, і лише наступного дня, після зізнання у вбивстві – затримано. Прокуратура також відмовила Заявнику у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції; під час допиту вони стверджували, що після першого допиту Заявник пішов додому, і лише наступного дня, коли повернувся до відділку, був затриманий. Суд першої інстанції виправдав Заявника, вирок було залишено без змін Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ЄСПЛ наголосив, що незадокументоване затримання особи свідчить про найбільш серйозне порушення статті 5 Конвенції; відсутність інформації про дату, час, місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання та інформації про осіб, що здійснили затримання, є несумісною з вимогою законності та метою статті 5 Конвенції. ЄСПЛ відзначив, що наявні документи підтверджують те, що Заявника було доставлено до відділку міліції, де в ході допиту він зізнався у вчиненні вбивства – з огляду на вказане, вже з цього моменту Заявник вважався підозрюваним і навряд міг безперешкодно залишити відділок та піти додому, як стверджували міліціонери під час розгляду у прокуратурі скарги Заявника на жорстоке поводження.

Окрім вказаного, ЄСПЛ звернув увагу на те, що жодного запису про первинне затримання Заявника не зроблено, а оскільки Заявника не було офіційно визнано підозрюваним – йому не були роз`яснені його процесуальні права, у зв`язку з чим Заявник не міг користуватися гарантіями, передбаченими національним законодавством та Конвенцією. З огляду на вказане, ЄСПЛ встановив, що офіційне визнання затриманого Заявника підозрюваним відкладалося безпідставно, відтак первинне затримання було незаконним, у зв`язку з чим відбулося порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Чаманс та Тімофеєва проти Латвії» (Čamans and Timofejeva v. Latvia), заява № 42906/12

«Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04

«Смолик проти України» (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05

«Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «УС ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF US v. UKRAINE)

(Заява № 41467/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

09 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Ус проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 41467/11), яку 24 червня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Іванович Ус (далі – заявник).

2. Заявника представляла пані С. Нетідова, юрист, яка практикує у м. Южноукраїнськ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції, стверджуючи, що його затримання у відділі міліції з 13 до 14 жовтня 2010 року не було задокументовано.

4. 16 квітня 2018 року Уряд було повідомлено про зазначену скаргу, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1970 році та проживає у м. Вознесенськ.

6. Згідно з твердженнями заявника 13 жовтня 2010 року працівники міліції прийшли до його будинку, вимагаючи з’явитися до місцевого відділу міліції о 15 год. 00 хв. того ж дня. Доставивши заявника до Вознесенського відділу міліції, його допитали щодо стосунків із Т., чий труп був знайдений.

7. Згідно з протоколом допиту заявника 13 жовтня 2010 року
з 16 год. 25 хв. до 19 год. 10 хв. його допитували як свідка. Згідно з твердженнями заявника працівники міліції надягнули на нього наручники та піддавали жорстокому поводженню, щоб змусити зізнатися у вчиненні вбивства Т. З того часу заявник безперервно тримався під вартою до офіційного затримання 14 жовтня 2010 року (див. пункт 8).

8. 14 жовтня 2010 року після того, як заявник зізнався у вчиненні вбивства Т., слідчий Вознесенського відділу міліції офіційно задокументував його затримання. Згідно з протоколом про затримання процес затримання заявника зайняв десять хвилин – з 15 год. 30 хв. до
15 год. 40 хв. 14 жовтня 2010 року.

9. 15 жовтня 2010 року після пред’явлення заявнику обвинувачення у вчиненні вбивства Т. місцевий суд обрав йому запобіжний захід у вигляді взяття під варту з 14 жовтня 2010 року. Згодом суд декілька разів продовжував строк тримання його під вартою.

10. 22 жовтня 2010 року заявник звернувся до Вознесенського міськрайонного суду зі скаргою на стверджуване незаконне затримання його працівниками міліції 13 жовтня 2010 року.

11. Того ж дня заявник звернувся до Вознесенської міжрайонної прокуратури зі скаргою на стверджуване жорстоке поводження з ним працівників міліції 13 жовтня 2010 року.

12. У ході розгляду скарги заявника на стверджуване незаконне затримання Вознесенський міськрайонний суд зазначив, що 13 жовтня 2010 року заявника було допитано як свідка у відділі міліції, а наступного дня після зізнання у вчиненні вбивства Т. – затримано.
08 грудня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд залишив без задоволення скаргу заявника на стверджуване незаконне затримання у зв’язку з необґрунтованістю. Остаточною ухвалою від 27 грудня
2010 року Апеляційний суд Миколаївської області залишив цю постанову без змін.

13. У ході розгляду скарги заявника на жорстоке поводження слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури допитав заступника начальника Вознесенського відділу міліції, який заявив, що під час допиту заявника 13 жовтня 2010 року останній зізнався у вчиненні вбивства Т. Свідок також заявив, що приблизно о 23 год. 00 хв. того ж дня заявник пішов із відділу міліції додому. Уранці наступного дня заявник повернувся до відділу міліції та був офіційно затриманий за підозрою у вчиненні зазначеного злочину.

14. 16 листопада 2011 року слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури відмовив у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника на жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях відповідних працівників міліції. У тексті цієї постанови містилося посилання на обставини перебування заявника у Вознесенському відділі міліції 13 жовтня 2010 року та на надані ним зізнавальні показання (див. пункт 13).

15. 06 червня 2014 року Вознесенський міськрайонний суд виправдав заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства. 20 травня та 06 червня 2015 року за скаргами прокуратури та брата потерпілого Апеляційний суд Миколаївської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідно, залишили цей вирок без змін.

ПРАВО

  1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржився за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, що його затримання у Вознесенському відділі міліції з приблизно 15 год. 00 хв. 13 жовтня до 15 год. 30 хв. 14 жовтня
2010 року було незадокументованим, а тому – незаконним. Відповідне положення передбачає:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...»

  1. Прийнятність

17. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

  1. Суть

18. Заявник стверджував, що був незаконно затриманий у відділі міліції з 13 до 14 жовтня 2010 року. Він додав, що протягом цього часу протокол про затримання не складався, а він був позбавлений будь-яких процесуальних гарантій як підозрюваний, у тому числі права на захист.

19. Уряд стверджував, що національні суди розглянули твердження заявника про незадокументоване затримання та визнали його необґрунтованим.

20. Суд повторює, що незадокументоване затримання особи є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених у статті 5 Конвенції, та свідчить про найбільш серйозне порушення цього положення. Відсутність фіксації такої інформації, як дата, час і місце затримання, ім’я відповідного затриманого, підстави для його затримання та ім’я особи, яка здійснила затримання, має розглядатися як несумісна з вимогою щодо законності та самою метою статті 5 Конвенції (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі «Чаманс та Тімофеєва проти Латвії» (Čamans and Timofejeva v. Latvia), заява № 42906/12, пункт 129, від 28 квітня 2016 року).

21. У цій справі Суд зазначає, що, як вбачається з показань заступника начальника Вознесенського відділу міліції та висновків прокуратури (див. пункти 13 і 14), у другій половині дня 13 жовтня 2010 року заявника доставили до відділу міліції, де його допитали щодо вбивства Т. Уряд не заперечує, що у ході допиту заявник зізнався у вчиненні вбивства Т., і що з того моменту він офіційно вважався підозрюваним. З огляду на це було б нереалістично вважати, що протягом цього періоду заявник міг за власним бажанням безперешкодно залишити відділ міліції, як стверджував заступник начальника Вознесенського відділу міліції (див. пункт 13; див. також рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункт 49, від 09 листопада 2010 року).

22. Суд також зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи,
13 жовтня 2010 року правоохоронні органи не зробили жодного запису щодо затримання заявника, а відповідний протокол про затримання склали лише 14 жовтня 2010 року о 15 год. 40 хв. (див. пункт 8).

23. Крім того, Суд зазначає, що за відсутності відповідних записів у книзі обліку затриманих і доставлених осіб, відповідно до яких заявника було б офіційно визнано підозрюваним, йому не було роз’яснено жодне з процесуальних прав, якими він міг скористатися на той момент. З огляду на ці обставини заявник не міг ефективно користуватися різноманітними процесуальними гарантіями, закріпленими в Конвенції та національному законодавстві.

24. Суд уже встановлював порушення у справах, коли офіційне визнання заявника затриманим підозрюваним у вчиненні злочину відкладалося без належних пояснень (див., наприклад, рішення у справах «Смолик проти України» (Smolik v. Ukraine),
заява № 11778/05, пункти 46 – 48, від 19 січня 2012 року та «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 77 і 78, від 15 листопада 2012 року). Він вважає, що ця справа є ще одним прикрим прикладом цієї адміністративної практики.

25. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що первинне затримання заявника було незаконним у розумінні пункту 1 статті 5 конвенції. Отже, було порушено це положення.

  1. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

26. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

27. Заявник вимагав 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

28. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику повний розмір суми, що вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

29. Заявник не вимагав компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

30. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

  1. Оголошує прийнятною скаргу заявника на незадокументоване затримання з 13 до 14 жовтня 2010 року;
  2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
  3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря

Йонко Грозєв

(Yonko Grozev)
Голова


Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2020/02/18/20200218142229-54.docx

3852
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1