Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.06.2019 року у справі №751/5155/17

Ухвала

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 751/5155/17

провадження № 61-6991ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про знесення самовільного будівництва та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про знесення самовільного будівництва та зобов'язання вчинити певні дії

Позов мотивований тим, що вони є власниками 3/4 частин будинку АДРЕСА_1. За вказаною адресою, за будинком позивачів, зареєстрована земельна ділянка площею 1 500 кв. м, з надлишками в 338 кв. м. Іншим співвласником вказаного будинку є ОСОБА_5, у власності якого перебуває 22/100 частин домоволодіння та приміщень будинку. ОСОБА_5 має в користуванні 375 кв. м земельної ділянки, тобто у позивачів залишилось в користуванні земельна ділянка загальною площею 1 125 кв. м.

28 червня 2013 року відповідачі, які є власниками частини будинку АДРЕСА_2, який є суміжним із будинком позивачів, збудували огорожу на земельній ділянці, що перебуває в користуванні позивачів, однак згодом вони її знесли, та у 2016 році побудували металеву огорожу разом з прибудовою до свого будинку. Вказували, що у зв'язку з такими діями відповідачів зменшився розмір їх земельної ділянки, що призвело до неможливості в'їзду автомобіля до гаражу.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Чернігівській області було встановлено, що відповідачі самовільно здійснили будівництво прибудови "тамбуру" до житлового будинку, у зв'язку з чим ОСОБА_4 було притягнено до адміністративної відповідальності. Крім того, факт незаконного користування відповідачами земельною ділянкою площею 0,0039 га підтверджується листом заступника начальника управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 05 липня 2013 року. ОСОБА_4 державною інспекцією сільського господарства в Чернігівській області неодноразово були винесені письмові приписи про усунення порушень земельного законодавства, самовільного захоплення земельної ділянки та її використання без правовстановлюючих документів.

Крім того відповідачі самовільно збудували зливну яму та вбиральню в безпосередній близькості до огорожі та входу в будинок позивачів, чим порушили правила добросусідства та санітарні норми. Вказували, що розташування вигрібної ями на відстані менше 15-20 метрів від будинку позивачів, може призвести до підмиву та руйнування фундаменту їх будинку чи забруднення території земельної ділянки стічними водами, тому вважають за необхідне такі порушення усунути.

Посилаючись на викладені обставини, просили зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 39,0 кв. м по АДРЕСА_1, шляхом знесення збудованих відповідачами: огорожі, в межах самовільно зайнятої земельної ділянки; прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_2; вбиральні; вигрібної ями, інженерних споруд, які розташовані в межах самовільно зайнятої земельної ділянки. Зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 39,0 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перенести вигрібну яму, яка знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 0,0032 га за адресою: АДРЕСА_1, як збудованої в порушення державних будівельних норм та санітарних правил. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 березня 2019 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2018 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у даній справі є зобов'язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 39,0 кв. м, шляхом знесення збудованих відповідачами: огорожі, в межах самовільно зайнятої земельної ділянки; прибудови до житлового будинку; вбиральні; вигрібної ями, інженерних споруд, які розташовані в межах самовільно зайнятої земельної ділянки та зобов'язання відповідачів повернути в користування позивачів земельну ділянку, площею 39,0 кв. м.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Також ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Вказівка в резолютивній частині оскаржуваної постанови про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене судове рішення ухвалене у малозначній справі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про знесення самовільного будівництва та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. П. Штелик