Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №453/1175/17

Ухвала

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 453/1175/17

провадження № 61-15982ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Університету державної фіскальної служби України, з участю третьої особи - ОСОБА_1, про визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Університету державної фіскальної служби України (далі - Університет ДФСУ), третя особа - ОСОБА_1, в якому просив визнати недійсним запис № 51 у його трудовій книжці від 16 червня 2017 року; поновити його

з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФСУ відповідно до наказу від 16 червня 2017 року № 342-к; стягнути з Університету ДФСУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254
442,10 грн; стягнути з Університету ДФСУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 19 червня по 05 жовтня

2017 року; стягнути з Університету ДФСУ на його користь 30 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня

2018 року (у складі судді Микитина В. Я.) у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року

(у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколота Т. І.) рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним запис № 51 у трудовій книжці ОСОБА_2 від 16 червня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_2 з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету ДФСУ відповідно до наказу

від 16 червня 2017 року № 342-к.

Стягнуто з Університету ДФСУ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254 442,10 грн.

Стягнуто з Університету ДФСУ на користь ОСОБА_2 5 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

21 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Університету ДФСУ на постанову Львівського апеляційного суду

від 25 червня 2019 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року (у складі судді

Петрова Є. В. ) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Університету ДФСУ на постанову Львівського апеляційного суду

від 25 червня 2019 року у вищевказаній справі відмовлено на підставі частин 6 , 9 статті 19, статей 389 394 ЦПК України.

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня

2019 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини 4 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин.

Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Разом з тим, зазначені доводи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та ця справа має виняткове значення для ОСОБА_1 відповідно до підпунктів "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не підтверджують підстави для необхідності відкриття касаційного провадження, оскільки Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, обставини конкретної справи, складність справи, значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, а також враховано, що вказана справа вже визнана малозначною.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19 389 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Університету державної фіскальної служби України, з участю третьої особи - ОСОБА_1, про визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська