Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.10.2020 року у справі №487/1738/14

Ухвала

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 487/1738/14

провадження № 61-14914ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року у справі № 487/1738/14-ц за нововиявленими обставинами.

Заявниця вказувала, що вказаним судовим рішенням, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року, з неї стягнуто на користь ОСОБА_3 349 658,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Посилаючись на те, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року ґрунтувалося на заочному рішенні Заводського районного суду м.

Миколаєва від 27 грудня 2007 року у справі № 2-7113/07, яке скасоване постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року, заявниця, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 423 ЦПК України, просила задовольнити її заяву.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

08 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2007 року визнано дійсним договір, укладений в простій письмовій формі 15 грудня 2006 року, за умовами якого ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру. Додатковим рішенням цього ж суду від 18 липня 2007 року визнано за ОСОБА_4 право власності на прилеглі до зазначеної квартири літню кухню - літ. Б та гараж-сарай металевий - літ. В.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно побудовану на АДРЕСА_2 житлову прибудову літ. А-1, загальною площею 36,6 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка є трикімнатною, загальною площею 86,5 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, а також на сарай літ.

Д-1 і гараж літ. Е-1.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2009 року скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2007 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2007 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2011 року, у задоволені позову ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок на АДРЕСА_3.

Витребувано зазначений будинок від ОСОБА_3 та передано його ОСОБА_1.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року, залишеного без змінухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто 349 658,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на самочинно збудовані споруди, будівлі скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позову.

Частинами 1 , 2 статті 423 ЦПК України встановлено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Скасування судового рішення (пункт 3 частини 2 статті 423 ЦПК України) може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував ухвалене судове рішення скасованим (воно було підставою для ухвалення такого судового рішення) або виходив із нього, хоча прямо й не посилався на нього на підтвердження наявності вказаних обставин, а також якщо наслідком скасування судового рішення є інше за змістом вирішення спору.

Вирішуючи питання про скасування судового рішення із зазначених підстав, суди мають виходити з преюдиційного зв'язку судових рішень, зокрема, із того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв'язок, факти, встановлені в одній із справ, мають значення для іншої справи.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявниця посилалася на те, що постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року скасоване заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року, тоді як зазначене заочне рішення було підставою для ухвалення рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року.

Так, зі змісту рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року (справа № 487/1738/14-ц) вбачається, що стягуючи із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 349 658,00 грн на відшкодування майнової шкоди, суд виходив із того, що остання як добросовісний набувач квартири АДРЕСА_1, придбаної у ОСОБА_4, має право на відшкодування здійснених витрат, які вона понесла на проведення ремонту за період користування цією квартирою.

Тоді як заочним рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року у справі № 2-7113/07 визнано право власності за ОСОБА_4 на самочинно побудовані споруди за адресою: АДРЕСА_2.

Тобто, обставини, встановлені у справі № 2-7113/07, не мали вирішального значення для вирішення спору у справі № 487/1738/14-ц, а тому відсутні підстави вважати, що ухвалюючи рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року (справа № 2-7113/07), суд обґрунтовував своє рішення заочним рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2007 року (справа № 487/1738/14-ц).

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, дійшли правильного висновку про те, що скасування заочного рішення Заводського районного суду м.

Миколаєва від 27 грудня 2007 року не є підставою, передбаченою пунктом 3 частини 2 статті 423 ЦПК України, для перегляду рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами, оскільки вказане заочне рішення не було підставою для ухвалення судового рішення, про перегляд якого ОСОБА_1 подану відповідну заяву.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик