Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2020 року у справі №539/2474/19

Ухвала

21вересня 2020 року

м. Київ

справа № 539/2474/19

провадження № 61-13049ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н

від 06 липня 2011 року. Заявлені вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем кредитних зобов'язань у порядку та строки, визначені умовами кредитного договору. Просить стягнути із відповідача заборгованість станом на 03 червня 2019 року у розмірі 20 781,89 грн, яка складається із: 10 927,17 грн - заборгованість за тілом кредиту;

4 095,10 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 643,82 грн - пеня за прострочене зобов'язання; 650 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн - штраф (фіксована частина); 965,80 грн - штраф (процентна складова)

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постановою апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу

АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2020 року скасовано, позовні вимоги АТ КБ Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь

АТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованість в розмірі 14 886,76 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

26 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 рокуу справі № 539/2474/19, в якій просила оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Як підставу для скасування оскарженого судового рішення заявник вказує неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 36-71цс15 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц. Вважає, що апеляційним судом не взято до уваги той факт, що позивачем не доведено вчинення нею дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шамоян проти Вірменії".

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами визнаються справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 1 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята

статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у розглядуваній справі становить 20 781,89 грн, тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2020 року (із розрахунку 2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Отже, справа, на судове рішення у якій подана касаційна скарга, належить до категорії малозначних в силу закону.

Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Сама по собі незгода відповідача із судовим рішенням не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі; належність справи до категорії малозначних було передбачуваним; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судом не встановлена, то відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду

від 27 липня 2020 року в цивільній справі № 539/2474/19.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта