Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2020 року у справі №645/3899/19

Ухвала

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 645/3899/19

провадження № 61-12206ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 березня

2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від

14 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовлено.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від

11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк до 17 серпня

2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали для сплати судового збору у належному розмірі та подання касаційної скарги у новій редакції відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки посилаючись на наявність правових підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини 3 статті 411 ЦПК України (суди попередніх інстанцій необгрунтовано відмовили у задоволені клопотання про витребування доказів та виклик свідків) заявник не зазначила на підтвердження яких обставин, що мають значення для правильного вирішення справи вона заявляла відповідні клопотання та в чому полягає необгрунтованість відмови у їх задоволенні судами попередніх інстанцій, а також не обгрунтувала наявність правових підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 3 статі 411 ЦПК України.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у зв'язку із складним матеріальним становищем та необхідністю утримувати малолітню дитину.

Згідно з частиною 1 статті 136 ЦПК України, суд ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справах за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці, батьки які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитинну віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної полум'я сім'ї, особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, який вирішуючи це питання враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обргунтовується рівень її майнового стану.

Звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, ураховуючи, що статтею 129 Конституції України закріплено один із основоположних принципів правосуддя - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20 лютого

2014 року, пункт 111).

Посилаючись на скрутне матеріальне становище та неможливість сплатити судовий збір, ОСОБА_1 не надала будь - яких доказів на підтвердження зазначених обставин, а тому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору необхідно відмовити.

Крім того, залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд роз'яснив їй положення частини 2 статті 389 ЦПК України щодо виключних випадків касаційного оскарження судових рішень, а також положення частини 1 та 3 статті 411 ЦПК України. Однак заявник і в цій частині недоліки касаційної скарги не усунула, оскільки не надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції із належним обгрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Ураховуючи наведене, станом на 23 жовтня 2020 року недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року, заявник не усунула.

В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню заявника із касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик