Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.08.2021 року у справі №545/2631/19

Ухвала

17 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 545/2631/19

провадження № 61-12002ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства "Пищевик-2", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про переважне право на вступ у члени кооперативу,

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2021 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року, додаткового рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2021 року, додаткового рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 березня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 2 червня 2021 року у цій справі; касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Заявнику необхідно було подати до суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною 2 статті 389 ЦПК України, повне найменуванняСадівничого товариства "Пищевик-2", його місцезнаходження, ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) ОСОБА_2, його місце проживання чи перебування, клопотання особи, яка подає скаргу; докази сплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн.

9 вересня 2021 року до касаційного суду від ОСОБА_1 надійшли квитанція про сплату судового збору у розмірі 1 536,80 грн та касаційна скарга, яка не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо того, які дії сторони можливо вважати неправильними, та який суд повинен розглядати справу про визнання за спадкоємцем члена кооперативу переважного права на вступ у члени кооперативу.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Касаційний суд вважає, що заявником у касаційній скарзі не зазначено норму права, щодо якої відсутній висновок; не обґрунтовано необхідності формування Верховним Судом відповідного висновку щодо застосування норм права; не вказано про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Перегляд оскаржуваних заявником судових рішень не є необхідним для забезпечення розвитку права та становлення єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній обґрунтованих підстав касаційного оскарження судових рішень.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.

Оскільки заявником недоліки касаційної скарги усунено не у повному обсязі, вказане свідчить про невиконання нею вимог ухвали, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2021 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 червня 2021 року вважати неподаною і повернути заявнику.

Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко