Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №522/19671/18

Ухвала

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/19671/18

провадження № 61-6102 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 31 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на свою користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 5 000,00 грн на кожну дитину, починаючи з 07 серпня 2018 року до досягнення ними повноліття та на своє утримання, як дружини, у розмірі 5 000,00
грн починаючи з 07 серпня 2018 року до досягнення 6 років ОСОБА_4.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року, залишеним без змін постановоюОдеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 листопада 2018 року до їхнього повноліття. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, починаючи з 07 листопада 2018 року до досягнення сином ОСОБА_5 трирічного віку. В решті позову відмовлено.

До Верховного Суду 27 березня 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача аліментів у розмірі 5
000,00 грн на кожну дитину, починаючи з 07 серпня 2018 року до досягнення ними повноліття, та 5 000,00 грн на утримання ОСОБА_1, починаючи з 07 серпня 2018 року до досягнення 6 років ОСОБА_4, тому ця справа є малозначною.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ця справа не є малозначною, оскільки ця категорія справ викликає дуже великий інтерес суспільства і стосується виховання і забезпечення малолітніх дітей, а тому судові рішення підлягають касаційному оскарженню.

Посилання заявника на те, що справа не є малозначною, суд вважає безпідставними, оскільки ця справа є малозначною в силу вимог закону за ціною позову. Справа була віднесена до малозначних в силу вимог закону, що діяв на момент її розгляду в судах попередніх інстанцій за ціною позову, відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З 01 січня 2019 року ця сума складала 192 100
грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік").

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Разом з тим, заявником не додано до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року та постановуОдеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара