Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №202/6809/18

Ухвала

17 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 202/6809/18

провадження № 61-16842ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" (далі - ПрАТ "НВО "Созидатель") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що станом на 01 жовтня 2018 року у відповідача утворилась заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, а також послуги з опалення та гарячого водопостачання та просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, послуг з опалення та гарячого водопостачання у розмірі 49 965,03 грн, інфляційні витрати у розмірі 13
435,59 грн та 3% річних у розмірі 3 246,69 грн.

Рішенням Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року позов ПрАТ "НВО "Созидатель" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "НВО "Созидатель" заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території та послуги з опалення та гарячого водопостачання, яка утворилася у період часу з серпня 2016 року по 01 жовтня 2018 року у розмірі 49 965,03 грн, інфляційні витрати у розмірі 13 435,59 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 3 246,69 грн, а усього - 66 647,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "НВО "Созидатель" судовий збір у розмірі 1
762 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року - без змін.

У серпні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 09 вересня 2019 року.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

У заяві про поновлення строку на касаційне оскарження ОСОБА_1 зазначає, що копію повного тексту оскаржуваної постанови Дніпровського апеляційного суду він отримав 06 вересня 2019 року, що підтверджується наданими доказами.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, його можливо поновити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 66 647,28 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн * 100 = 192 100 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною на підставі вимог закону.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункти а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа становить значний суспільний інтерес, проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник по суті не погоджується з фактичними обставинами справи та оціненими судами доказами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець