Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.11.2020 року у справі №372/1413/20

Ухвала

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 372/1413/20

провадження № 61-15527ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Порт ля рош", публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним вище позовом.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив: накласти арешт на житловий будинок, загальною площею 389,1 кв. м, житлова площа 70,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, та надати йому можливість беззаперечного доступу до зазначеного об'єкту нерухомого майна, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не допускає його на територію спірного домоволодіння та може відчужити спірне нерухоме майно. При цьому зазначав, що не вжиття такого виду заходів забезпечення позову суттєво ускладнить виконання судового рішення у разі задоволення заявленого позову.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 липня

2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 08 жовтня 2020 року, заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, загальною площею 389,1 кв. м, житловою площею 70,8 кв. м. У задоволені решти вимог заяви відмовлено.

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 08 жовтня 2020 року (надійшла до суду 23 жовтня 2020 року), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки всім її доводам та запереченням, неповно з'ясовано фактичні обставини справи та невірно встановлено характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права.

Крім цього, суди дійшли помилкового висновку про необхідність забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 не надано до суду належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Також зазначає, що судами не враховано положення частини 3 статті 154 ЦПК України щодо застосування зустрічного забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження

у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений Частиною 1 статті 150 ЦПК України, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини 3 статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Встановивши, що предметом спору, який виник між сторонами у справі, є поділ спільного майна подружжя, зокрема житлового будинку, загальною площею 389,1 кв. м, житлова площа 70,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яким ОСОБА_1, як власник, може розпорядитися у будь-який момент,

а також те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги про те, що при постановленні оскаржуваних судових рішень суди не з'ясували можливість вжиття заходів зустрічного забезпечення позову є безпідставними, оскільки існування випадків, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, судами не встановлено. При цьому, заявник не позбавлена можливості ініціювати вжиття заходів зустрічного забезпечення.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 08 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Порт ля рош", публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", про поділ майна подружжя відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць