Ухвала

07 липня 2020 року

м. Київ

справа № 750/13902/19

провадження № 61-9674ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом.

Свій позов заявник мотивував тим, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2016 року, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Чернігівського обласного військового комісаріату та зобов'язано скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення та додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії позивачеві з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації, одноразової грошової допомоги при звільненні та здійснити відповідні виплати.

В іншій частині позову відмовлено.

У квітні 2016 року позивач звернувся до Чернігівського обласного військового комісаріату із заявою про складання довідки про розмір грошового забезпечити та щодо додаткових видів грошового забезпечення, які він отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби та про направлення вказаної довідки до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Одночасно ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою у якій просив здійснити перерахунок його пенсійного забезпечення з 22 квітня 2014 року на підставі вказаної довідки.

Листами від 22 квітня 2016 року Чернігівський обласний військовий комісаріат та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовили у вчиненні таких дій.

Постановою від 09 червня 2016 року було зобов'язано Чернігівський обласний військовий комісаріат подати, протягом місяця з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення у цій справі.

Проте, Чернігівський обласний військовий комісаріат не виконав вимоги судового рішення. Довідку про грошове забезпечення було надано із помилками та з порушенням строку встановленого судом.

Розмір моральної шкоди заявник обґрунтовував зухвалим характером та тривалістю вчиненого правопорушення, а також глибину завданих позивачеві душевних страждань, а також беззаперечний доказ того, що відновлення порушеного права можливо виконати протягом лише одного дня.

Вказував, що дії відповідача були умисні й тривалі, чим завдано йому моральних страждань, що призвели до погіршення стану здоров'я.

Порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми.

Внаслідок протиправних дій відповідача позивач втратив звичайний спосіб життя у зв'язку з необхідністю вивчення нормативно-правових актів, поїздками до суду, до відповідача, пошти, зібрання документів, необхідних для захисту свого права у суді, тим самим було обмежено спілкування з сім'єю.

Зазначав, що не мав можливості зайнятися іншою справою поки не вирішить питання про отримання компенсацій, яка вже триває більш 3 років 7 місяців.

При цьому у своєму позові скаржник посилався на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Войтенко проти України ", "Ю. М. Іванов проти України", "Корнійчук проти України", в яких також розглядалися скарги на бездіяльність військових частин і установ Міністерства оборони України.

З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 50 тис. грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України, без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов'язкових платежів і зборів, комісійної винагороди, оскільки стягнення будь-яких коштів призводить до не виконання рішення суду в повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов'язкових платежів. зборів та комісійної винагороди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що внаслідок протиправних дій Чернігівського обласного військового комісаріату, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, були порушені права позивача, останній був вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду, затрачати багато часу на участь у судових засіданнях, що вимагало від нього додаткових зусиль щодо організації свого повсякденного життя, змін в побуті і призвело до спричинення душевних страждань, переживань, психологічних стресів та хвилювань, чим було завдано моральної шкоди. З урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості розмір моральної шкоди суд визначив у розмірі 10 тис. гривень, враховуючи, при цьому, стан здоров'я позивача.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційні скарги Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Державної казначейської служби України задоволено.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 лютого 2020 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

26 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що надійшла 01 липня 2010 року, в якій заявник просить суд скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 травня 2020 року, й рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Так відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 тис. грн, відтак, станом на 01 січня 2020 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.

Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованими.

Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.

Згідно з положеннями частини 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара