Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2020 року у справі №308/7241/19

Ухвала

06 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 308/7241/19

провадження № 61-12920 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., від 22 липня 2020 року у справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Оноківської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Оноківської сільської ради,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Ужгородська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до Оноківської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Оноківської сільської ради з підстав порушення останньою вимог земельного законодавства при розпорядженні земельної ділянки на користь ОСОБА_1.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 січня 2020 року позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури залишено без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 липня 2020 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 січня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

До Верховного Суду 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором безпідставно при подачі позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах у цій справі, зокрема Державне агентство лісового господарства України. Не обгрунтовано підстав для представництва інтересів держави у цій справі та не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень у сфері лісового господарства. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції в аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду (Касаційний господарський суд) від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17.

Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до Закон України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор пред'явив позов з підстав порушення Оноківською сільською радою вимог земельного та лісового законодавства, що процесуально позбавляє її можливості звертатись до суду в якості позивача, а органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення сільської ради.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що прокурор в силу вимог статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наділений повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набув статусу позивача, оскільки Оноківська сільська рада позбавлена процесуальної можливості виступати в цьому випадку позивачем по справі, та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову Ужгородської місцевої прокуратури без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво в суді законних інтересів держави є безпідставні та спростовуються вищевикладеним. Правові висновки у наведених заявником судових рішеннях Верховного Суду ухвалені за різних фактичних обставин по зрівнянню з цією справою, що потягло різні висновки по суті застосування норм процесуального права.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 379 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Оноківської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Оноківської сільської ради.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара