Історія справи

Ухвала ККС ВП від 03.09.2020 року у справі №161/18697/18

Ухвала

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 161/18697/18

провадження № 51-4145 ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Вус С. М.,

суддів: Стороженка С. О., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 липня 2020 року стосовно засудженого ОСОБА_1,

встановив:

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, працюючого мерчендайзером у приватного підприємця ОСОБА_2, неодруженого, раніше не судимого, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком, 24 вересня 2018 року, близько 18 год., ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні кв. АДРЕСА_2, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою умисного протиправного позбавлення життя іншої людини, під час сварки з ОСОБА_3, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс останньому один удар ножем в ділянку грудної клітки, внаслідок чого, вищевказаними, умисними, протиправними діями спричинив потерпілому, відповідно до висновку судово-медичного експерта № 505 від 07 листопада 2018 року, тілесні ушкодження у вигляді: колото-різаної рани грудної клітки по її передній поверхні справа, що проникає в грудну порожнину з подальшим ушкодженням серцевої сорочки та висхідної частини дуги аорти, ускладнених гемоперикардом та незначним правобічним гемотораксом, яке ускладнилось гострою серцевою недостатністю через неможливість серцю розширюватись, які належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент їх заподіяння і які в даному конкретному випадку спричинили смерть потерпілого на місці події.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м'якість. Вважає, що апеляційний суд не повною мірою зважив на характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, внаслідок якого настали тяжкі і незворотні наслідки - смерть людини, а отже, призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України є надто м'яким. Зазначає, що ОСОБА_1 хоча і визнав свою вину повністю, однак вказав, що наміру вбивати не мав, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття у скоєному. Крім цього, потерпіла наполягала на призначенні йому суворого покарання. Також вказує, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_1 та даним про його особу, ухвалу належним чином не мотивував.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у касаційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів прокурора, викладених в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, то вони на думку Суду є необґрунтованими з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, а також дані про особу засудженого, його молодий вік, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість тілесного ушкодження, завданого потерпілому, спосіб його заподіяння, попередню поведінку потерпілого, інформацію про стан його здоров'я, який на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та за допомогою до них не звертався, відомості про те, що він не судимий та позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, а також думку потерпілої ОСОБА_4, яка наполягала на призначенні йому суворого покарання. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З огляду на наведене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання відповідно до нижчої межі санкції статті, за якою його засуджено.

Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі прокурора доводи, які аналогічні за змістом доводам касаційної скарги, щодо невмотивованого призначення ОСОБА_1 надто м'якого покарання, неналежного дослідження даних про його особу, перевірялись апеляційним судом, про що зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції.

Так, апеляційний суд, враховуючи положення ст.65 КК України та погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_1 покараннязазначив, що місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і дані про його особу. При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про можливість та необхідність застосування до обвинуваченого саме мінімального строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого у санкції ч.1 ст.115 КК України. До обставин, які обтяжують покарання, суд правильно відніс вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а до пом'якшуючих покарання обставин, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинений ним злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України, згідно із ст.12 цього ж Кодексу відноситься до особливо тяжких злочинів, у вчиненні якого ОСОБА_1 свою вину визнав, і лише звертав увагу суду на те, що наміру вбивати потерпілого не мав.

Також колегія суддів зауважила про те, що судом першої інстанції з достатньою повнотою було взято до уваги і дані про особу ОСОБА_1, зокрема його молодий вік, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи. Взято також до увагу і поведінку потерпілого до отримання ним тілесних ушкоджень від дій обвинуваченого. Крім того, при призначенні покарання було враховано такождумку двох потерпілих, один з яких наполягав на призначенні обвинуваченому суворого покарання, а інший покладався на розсуд суду.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що відсутні підстави для призначення ОСОБА_5 більш суворого покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, як просив у своїй апеляційній скарзі прокурор.

Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до положень ст.ст. 370, 419 КПК України із зазначенням короткого змісту вимог апеляційних скарг прокурора, судового рішення суду першої інстанції, узагальнених доводів учасників судового провадження, встановлених судом першої інстанції обставин, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали і положення закону, якими він керувався.

На підставі наведеного, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, Суд не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування чи зміни судового рішення апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 липня 2020 року стосовно засудженого ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. М. Вус С. О. Стороженко А. О. Чистик