Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.01.2021 року у справі №610/3565/19

Ухвала

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

провадження № 51-116 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Білик Н. В.,

суддів: Кравченка С. І., Ємця О. П.,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 15 червня 2020 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше неодноразово судимого, останній раз 23 серпня 2019 року вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 850 грн.,

визнано винуватим та призначено покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на 3 роки 4 місяці.

На підставі ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 3 роки.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він на початку серпня 2017 року, більш точну дату не встановлено, в денний час доби, за вулицею Зарічною в селі Донець Балаклійського району Харківської області, на пустирі виявив кущі дикорослої рослини коноплі, та з метою подальшого виготовлення наркотичного засобу для особистого вживання без мети збуту, зірвав їх та переніс до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1, де їх висушив і подрібнив, при цьому частину вжив шляхом паління, а залишок особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу в кількості 2378,5780 г. незаконно зберігав для власного вживання без мети збуту до 23.08.2017 року.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через необґрунтоване, на його думку, застосування положень ст. 75 КК України, безпідставне та неправильне звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, що є занадто м'яким, а також у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ст. 419 КПК України.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

У касаційній скарзі прокурор не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості та кваліфікацію дій засудженого. Натомість, вказує на необгрунтоване звільнення останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів ці доводи є безпідставними.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із аналізу судових рішень вбачається, що обираючи засудженому міру примусу, суд послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставину, яка пом'якшує покарання (щире каяття), відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховано дані про особу винного, який хоча раніше судимий, однак злочин вчинив більше трьох років тому, з серпня 2017 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався. Не було надано стороною обвинувачення і офіційних даних про порушення засудженим обов'язків, покладених на нього, відповідно положень ст. 76 КК України. На обліку у лікаря психіатра не перебуває, з квітня 2017 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога, за місцем проживання характеризується посередньо. Колегією суддів апеляційного суду встановлено та не спростовано прокурором, що ОСОБА_1 наркотичних засобів не вживає, відмовився також і від вживання спиртних напоїв, працює на будівництві.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та вказав, що судом належним чином вмотивовано призначене ОСОБА_1 покарання, а тому визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування положень ст. 75 КК України, через його невідповідність ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Із вказаним погоджується й колегія суддів касаційного суду та вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення нових злочинів.

На думку Верховного Суду, висновки судів попередніх інстанцій з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи прокурора в цій частині теж є безпідставними.

Ураховуючи наведені у скаргах мотиви та надані до них копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_1

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець