Історія справи

Ухвала ККС ВП від 10.12.2020 року у справі №737/1262/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 737/1262/19

провадження № 51-5831ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу захисника Котенок А. П., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, які постановлені в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270160000239, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ніжин Чернігівської області та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Суть питання

За вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 жовтня 2019 року, близько 18 год. перебуваючи в приміщенні веранди будинку АДРЕСА_1, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, з метою умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_2 удари руками та ногами в область голови і тулубу, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 посилаючись, на його думку, на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, внаслідок суворості, просить змінити постановлені у кримінальному проваджені судові рішення та застосувати відносно засудженого положення ст. 75 КК України і звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням.

На обґрунтування своїх вимог захисник указує на те, що суди першої і апеляційної інстанцій, при призначенні засудженому покарання, неповною мірою врахувалидані, що характеризують його особу, а саме те, що він: щиро розкаявся, повністю визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем роботи, а також не врахували досудову доповідь інспектора з питань пробації. Вказане, на думку захисника, свідчить про можливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині захисником не оскаржується.

Твердження в касаційній скарзі захисника стосуються невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість і є безпідставними з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст. 65 КК України.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Як видно з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 виду і міру покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є умисним тяжким злочином відповідно до положень ст. 12 КК України, конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень і ставлення засудженого до вчиненого, його особу, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. Також судом враховано обставини, що пом'якшують покарання, а саме, визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та досудову доповідь інспектора Куликівського районного сектору з питань пробації.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що підстав для застосування норм ст.ст. 69, 75 КК України не встановлено.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає і Верховний Суд.

Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що захисник, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок суворості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним захисником Котенок А. П. у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені стороною захисту у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, в частині визначення виду і розміру призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питання призначення ОСОБА_1 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим унаслідок суворості Верховний Суд не вбачає.

При цьому Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що захисник, вказуючи на суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, зазначає про необхідність застосування норм ст. 75 КК України, однак обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, у касаційній скарзі не наводить.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Котенок А. П., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур В. М. Бородій А. О. Чистик