Історія справи

Ухвала ККС ВП від 03.12.2020 року у справі №379/183/20

Ухвала

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 379/183/20

провадження № 51-5832 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Ткаченка Сергія Олександровича, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_1, на вирок Ставищенського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Ставищенського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і призначено їй покарання на строк 3 роки позбавлення волі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника Ткаченка С. О. залишено без задоволення, а вирок Ставищенського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року - залишено без змін. У кримінальному провадженні також засуджено ОСОБА_2 судові рішення стосовно якого в касаційному порядку не оскаржуються.

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, із застосуванням ст. 75 та ст. 76 КК України, посилаючись на те, що судами призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок суворості. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно призначив покарання ОСОБА_1 на строк 3 роки позбавлення волі, не врахував всіх обставин справи, даних про особу засудженої та належним чином не мотивував своє рішення. Також вказує, що під час розгляду апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги, своє рішення належним чином не мотивував та обґрунтованих відповідей на них не надав.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно зі ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду першої інстанцій щодо визнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України та правильності кваліфікації її дій в касаційному порядку не оспорюються.

Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника Суд враховує наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Статті 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що судом першої інстанції при обґрунтуванні висновку щодо виду та розміру покарання, було враховано, що ОСОБА_1 раніше в силу ст. 89 КК України не судима, вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості та наслідки які настали після скоєння останньою кримінального правопорушення у вигляді смерті її малолітнього сина, а також те, що ОСОБА_1 не працює, не одружена, проживає в цивільному шлюбі з ОСОБА_2, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, раніше була позбавлена батьківських прав щодо своїх старших чотирьох дітей та відносно трьох малолітніх дітей, позбавлена батьківських прав після смерті сина ОСОБА_3, відповідно до висновку досудової доповіді органу пробації ОСОБА_1 має високий рівень ризику вчинення повторного злочину та середній ризику небезпеки для суспільства, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи апеляційної скарги захисника щодо безпідставного призначення обвинуваченій ОСОБА_1 покарання вищого ніж мінімальний розмір покарання, такими що не заслуговують на увагу.

Крім того, апеляційним судом були враховані доводи захисника щодо помилкового незастосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. Вказані доводи визнані необґрунтованими, оскільки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для її виправлення.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначене судом покарання обвинуваченій ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженої, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

Крім того, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга захисника не містить конкретного обґрунтування такого істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити суду першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413, 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Ткаченка Сергія Олександровича, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_1, на вирок Ставищенського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур