Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.11.2020 року у справі №923/504/18

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/504/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Верхацького І. В.,

відповідача - Голубєвої С. В., Предместнікової Д. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Херсонської області

у складі судді Гридасова Ю. В.

від 01.10.2019 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Таран С. В., Будішевська Л. О., Поліщук Л. В.

від 07.09.2020

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз"

про стягнення 23 155 237,43 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" про стягнення: пені у розмірі 11 194 540,44 грн, 3% річних у розмірі 2 568 770,01 грн та інфляційних втрат у розмірі 9 391 926,98 грн.

Позовна заява мотивована порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 06.04.2017 № 17-252-Н в частині своєчасності оплати отриманого газу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.10.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач здійснював оплату за природний газ у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ", постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2516 "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки", із дотриманням умов пунктів 6.1,6.2 договору № 17-252-Н купівлі-продажу природного газу від 06.04.2017 та на підставі спільних протокольних рішень укладених відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, а тому правові підстави для нарахування відповідачу пені, 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 скасовано рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2019 у справі №923/504/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 43288,09 грн, 3% річних у розмірі 981650,60 грн та інфляційних втрат у розмірі 3605138,04 грн. Позовні вимоги в цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат - змінено, в іншій частині рішення залишено без змін, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 43 288,09 грн, 3% річних у розмірі 981 650,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 605 138,04 грн та 133 733,97 грн судового збору за подання позовної заяви. У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- місцевий господарський суд, встановивши факт здійснення відповідачем оплати частини вартості поставленого на підставі договору №17-252-Н від 06.04.2017 природного газу шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок позивача в порядку, встановленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання, дійшов помилкового висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" у зв'язку з встановленим законодавством спеціальним порядком розрахунків не могло вплинути на процес здійснення з позивачем розрахунків, та відповідно про відсутність прострочення відповідачем виконання зобов'язання в частині проведення розрахунків через рахунки зі спеціальним режимом використання та виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат;

- дослідивши та перевіривши поданий Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" оновлений розрахунок, який не містить нарахувань штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат на суму коштів, отриманих позивачем на підставі укладених між сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ, а також контррозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, виконаний відповідачем з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем під час проведення розрахунку безпідставно не було враховано зменшення боргу за договором №17-252-Н від 06.04.2017 на суму пільг, субсидій та компенсацій, наданих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", в той час як вказані суми грошових коштів обґрунтовано враховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" при здійсненні контррозрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, який, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем здійснено в межах заявленого позивачем періоду та арифметично правильно;

- користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, беручи до уваги поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів для виконання взятих на себе зобов'язань за договором №17-252-Н від 06.04.2017, співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення вказаного зобов'язання, враховуючи факт повного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений у квітні-вересні 2017 року природний газ ще до звернення позивача з даним позовом до суду, а також те, що пеня за своєю правовою природою є важелем впливу на боржника і засобом спонукання боржника до виконання своїх обов'язків щодо сплати боргу, а не засобом безпідставного збільшення суми грошового зобов'язання та, як наслідок, отримання кредитором додаткового доходу, з огляду на наявність у матеріалах справи належних у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження наявності значної дебіторської заборгованості Головних розпорядників коштів місцевих бюджетів Херсонської області перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" за сумами пільг та субсидій, наданих населенню за спожитий природний газ, при тому, що природний газ, який передавався за договором №17-252-Н від 06.04.2017, використовувався покупцем виключно для постачання побутовим споживачам, тобто населенню, а також враховуючи фінансові результати діяльності відповідача за 2017-2018 роки і те, що стягнення нарахованої позивачем суми пені в повному обсязі, яка в кілька разів перевищує чистий прибуток підприємства відповідача за рік, може призвести до повного припинення його господарської діяльності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за можливе зменшити розмір належної до сплати пені до суми 43288,09 грн, оскільки стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми пені має забезпечити баланс інтересів сторін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги.

Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить: рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2019 скасувати повністю; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 8 912 314,30 грн, 3% річних у розмірі 1 135 830,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 217 887,87 грн; та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача зазначені суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Підставою касаційного оскарження Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- застосування судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

- не врахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у справах № 916/2286/18,925/74/19, щодо застосування порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 № 256.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" подало відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від
25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Щодо доводів касаційної скарги про неправомірність відмови у стягненні нарахувань, здійснених на кошти, сплачені у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", з підстав неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладені в постановах від 28.11.2019 № 925/74/19, від 22.11.2019 № 916/2286/18.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 12 Господарського кодексу України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення Договору і втратив чинність з 01.01.2018.

З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).

Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.

За змістом пункту 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, форма яких наведена у додатках 1,2,3 до цього Порядку.

За змістом пункту 1.5 Порядку № 493 НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків.

Наведене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Пунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до Порядків № 20,256,493 механізм і строки розрахунків здійснюються так:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20,256,493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

З аналізу вказаних положень слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від
23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Цей правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

У постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (пункти 6.23,6.24) викладені правові висновки, що для нарахування пені на підставі пункту 7.2 договору, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов'язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Така правова позиція викладена і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем під час проведення розрахунку інфляційних втрат, 3% річних та пені безпідставно не було враховано зменшення боргу за договором №17-252-Н від 06.04.2017 на суму пільг, субсидій та компенсацій, наданих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

З огляду на наведене Суд відхиляє посилання скаржника на не врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постановах від
22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, в яких Суд, на переконання скаржника, дійшов висновку про те, що Порядок № 256 не передбачає зміну порядку і строків здійснення розрахунків між сторонами.

Натомість висновки суду апеляційної інстанції в цій частині відповідають правовій позиції, викладеній в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 907/516/19.

До того ж оскільки судові рішення у справах № 916/2286/18 та № 925/74/19 Верховним Судом були скасовані та зазначені справи були направлені на новий розгляд, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені під час попереднього судового розгляду, що вплине і на правові висновки судів у таких справах. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 912/2554/19.

Щодо доводів касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від
04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у справі № 923/504/18 ухвалено судом без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, оскільки висновки в зазначеній справі і у справі № 923/504/18, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

При цьому, посилання скаржника на пункт 8.19 постанови Верховного Суду від
04.02.2020 у справі № 918/116/19 відхиляються Судом, оскільки, по-перше, зазначений пункт не містить висновку щодо застосування конкретної норми права, по-друге, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки (такий висновок викладено в пункті 9.24 постанови Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19).

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.

Щодо решти доводів, викладених Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United

Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі № 923/504/18.

6. Судові витрати

У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі № 923/504/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. А. Кролевець

В. І. Студенець