Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.10.2020 року у справі №907/47/19

УХВАЛА

23 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 907/47/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Українського культурного фонду

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 у справі

за позовом Українського культурного фонду

до Ізянської сільської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Фізична особа-підприємець Сабов Олена Миколаївна,

2) Фізична особа-підприємець Кемінь Роман Васильович,

3) Фізична особа-підприємець Дубляк Степан Олександрович,

про стягнення 95 935,00 грн заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),

ВСТАНОВИВ:

05.10.2020 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Українського культурного фонду на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 у справі № 907/47/19.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 907/47/19 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України з змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом N 460-IX не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною 5 статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей Частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Частиною 5 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 95 935,00 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210
200,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 907/47/19 є малозначною.

У касаційній скарзі зазначено, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки позивач є новоствореною бюджетною організацією, яка впроваджує механізм грантової підтримки культурних проектів та сприяє розвитку культури України, тому дана справа має значний суспільний інтерес.

Проте вищевказані посилання скаржника колегією суддів не приймаються, оскільки доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа становить суспільний інтерес та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а " та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Інших доводів у підтвердження необхідності відкриття касаційного провадження у даній справі скаржником не наведено.

Подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а ", "б ", "в ", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі і відмовляє у такому відкритті.

З урахуванням вказаного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Українського культурного фонду на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 у справі № 907/47/19, оскільки цю скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Українського культурного фонду на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 у справі № 907/47/19.

2. Матеріали касаційної скарги на 20 (двадцяти) аркушах, у тому числі платіжне доручення від 16.09.2020 № 3811 про сплату судового збору, повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ