Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.11.2020 року у справі №926/2017/19

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 926/2017/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Львова Б. Ю. і Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Лисенко В. О., адвокат (довіреність від 17.05.2019 №14-202),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут",

представник відповідача - Василевська О. В., адвокат (довіреність від 02.01.2020 № 007.1ДР-7-0120),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Чернівецької області від 14.01.2020 (головуючий суддя Гушилик С. М. )

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 (головуючий Плотніцький Б. Д., судді: Мирутенко О. Л. і Скрипчук О. С. )

у справі № 926/2017/19

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (далі - ТОВ "Чернівцігаз Збут")

про стягнення 17 114 396,66 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до ТОВ "Чернівцігаз Збут" про стягнення 17 114 396,66 грн, у тому числі 6 274 067,21 грн інфляційних втрат, 1 996 724,38 грн 3% річних та 8 843 605,07 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Чернівцігаз Збут" умов договору купівлі-продажу природного газу від 18.04.2017 № 17-258-Н (далі - Договір) у частині своєчасної оплати за поставлений АТ "НАК "Нафтогаз України" природний газ.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.01.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- ТОВ "Чернівцігаз Збут" розрахувався повністю за отриманий природний газ шляхом перерахування коштів на рахунок АТ "НАК "Нафтогаз України" в порядку, встановленому алгоритмом розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств у межах строків оплати, встановлених пунктом 6.1 Договору;

- ТОВ "Чернівцігаз Збут" здійснював оплату за природний газ у порядку та на умовах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 (далі - Постанова № 792), з дотриманням умов пункту 6.2 Договору, а остаточний розрахунок здійснювався згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Постанова № 256);

- матеріалами справи не підтверджено наявності суми боргу, яка була б несвоєчасно оплачена ТОВ "Чернівцігаз Збут" за рахунок власних коштів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у інших справах щодо застосування Постанов № 256 і № 792 та статей 618, 627, 629 Цивільного кодексу України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19 щодо застосування положень Постанов № 256 та № 792.

Від ТОВ "Чернівцігаз Збут" надійшов відзив на касаційну скаргу в якому останній зазначає про те, що суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з ТОВ "Чернівцігаз Збут" пені, інфляційних втрат та 3% річних, а тому просить залишити рішення господарського суду Чернівецької області від
14.01.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від
30.09.2020 у справі № 926/2017/19 залишити без змін, а касаційну скаргу. АТ
"НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, від
21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від
28.11.2019 у справі № 925/74/19 щодо застосування положень Постанов № 256 і № 792 та статей 618, 627, 629 Цивільного кодексу України.

Водночас відсутні підстави вважати, що рішення судів попередніх інстанцій у даній справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, оскільки у всіх цих справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у вказаних справах, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже направлення справ на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у них обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в них.

Таким чином, вказані обставини свідчать про відсутність подібності правовідносин у даній справі № 926/2017/19 та у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права норм права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційний господарський суд також зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтею 234, 235, та пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Чернівецької області від 14.01.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 у справі № 926/2017/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя Т. Малашенкова