Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.01.2021 року у справі №911/2298/20

УХВАЛА

18 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2298/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В. Я. - головуючий, Васьковського О. В., Огородніка К. М.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кий Авто Холдинг",

арбітражний керуючий - Бабенко Едуард Вадимович,

розпорядник майна, арбітражний керуючий - Вегера Андрій Анатолійович,

розглянувши матеріали касаційної скарги арбітражного керуючого Бабенко Едуарда Вадимовича

на ухвалу Господарського суду Київської області

від 14.08.2020

у складі Мальованої Л. Я.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

від 26.11.2020

у складі колегії суддів: Грек Б. М. (головуючий), суддя - Остапенко О. М.,

суддя - Отрюх Б. В.,

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Авто Холдинг"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Арбітражний керуючий Бабенко Едуард Вадимович (далі - арбітражний керуючий Бабенко Е. В., заявник) 28.12.2020, звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 911/2298/20.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2298/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Огороднік К. М., суддя - Васьковський О. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020.

Як вбачається з матеріалів скарги, заявник не погоджується з постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, якою ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2020 в частині, щодо призначення розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бабенко Е. В., залишено без змін.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги арбітражного керуючого Бабенко Е. В. з наступних підстав.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від
12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод введено в дію з 21.10.2019.

З дня введення в дію Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р. , № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та прийняття судом касаційної інстанції даної ухвали, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

У даному випадку предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, якою ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2020 в частині, щодо призначення розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бабенко Е. В., залишено без змін, можливість оскарження у вказаній частині, не передбачено частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв'язку з чим, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги арбітражного керуючого Бабенко Е. В. на вказане судове рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною арбітражного керуючого Бабенко Едуарда Вадимовича на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 911/2298/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Я. Погребняк

Судді О. В. Васьковський

К. М. Огороднік