Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.06.2019 року у справі №922/2774/18

УХВАЛА

18 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2774/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Харківобленерго",

про стягнення 161 240,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2019 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 (повний текст складено 09.04.2019) у справі № 922/2774/18, подана
06.05.2019 через Північний апеляційний господарський суд.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2774/18 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частиною 5 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 161 240,40 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2019 рік (1 921,00 грн * 100= 192 100,00 грн), а тому у розумінні положень ГПК України справа № 922/2774/18 є малозначною.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що стягнення Харківською міською радою недоотриманого доходу за користування земельною ділянкою виражає суспільний інтерес, оскільки збільшення надходжень до бюджету міста сприяють соціально-економічному розвитку територіальної громади та інших пріоритетних галузей, які забезпечують життєдіяльність усієї територіальної громади міста.

Крім того, скаржник вважає, що справа № 922/2774/18 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції відійшов від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.

Суд відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду в інших справах № 916/2344/17, № 916/2956/17, № 916/170/18, Верховного Суду України у справі №639/5781/15-ц, Вищого господарського суду України у справі № 922/2097/16, оскільки у даній справі суди, вирішили спір з урахуванням конкретних обставин справи та дійшли висновку про відсутність протиправної поведінки відповідача з огляду на бездіяльність позивача.

Тому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 922/2774/18, оскільки цю скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 922/2774/18.

2. Матеріали касаційної скарги на 26 (двадцяти шести) аркушах повернути скаржникові, у тому числі оригінал платіжного доручення від 23.04.2019 № 870.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ