Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.11.2020 року у справі №9901/363/20
Ухвала ВП ВС від 14.12.2020 року у справі №9901/363/20

УХВАЛА

24 листопада 2020 року

Київ

справа №9901/363/20

адміністративне провадження №П/9901/363/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шарапи В. М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали та зобов'язання вчинити дії

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив:

- скасувати ухвалу Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №2972/3дп/15-20 від 28.10.2020, якою у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно суддів Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено;

- зобов'язати Третю Дисциплінарну палату Вищої ради правосуддя відкрити провадження за скаргою ОСОБА_1 стосовно суддів Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" зазначено, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93) (пункт 53).

У свою чергу, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Частиною 3 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду, є поняттям, яке вживається у низці законів України і має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 05.10.2020 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга ОСОБА_1 стосовно дій суддів Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 під час розгляду справи №160/5129/20.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги доповідачем - членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Івановою Л. Б. складено висновок від 13.10.2020 з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи, оскільки в діях суддів не встановлено ознак дисциплінарного проступку.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №2972/3дп/15-20 від
28.10.2020 у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно суддів Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

На підставі частини 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Відповідно до статті 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 №1402-VIII, дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Згідно з частиною 2 статті 45 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від
21.12.2016 №1798-VIII (надалі - ~law17~), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

Отже, рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Позивач реалізував своє право на захист шляхом звернення до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою на дії суддів Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3. Поряд з цим, позивач не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв'язку із вирішенням питання щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов'язків має право виключно Вища рада правосуддя і рішення останньої щодо відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження рішень/дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскаржувана ухвала Вищої ради правосуддя №2972/3дп/15-20 від
28.10.2020 не створює для ОСОБА_1 жодних юридичних прав чи обов'язків, незважаючи на те, що її прийнято у зв'язку зі зверненням останнього.

З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Вищої ради правосуддя у цих правовідносинах, рішення даного органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від
15.02.2018 у справі №П/800/526/17, від 19.04.2018 у справі №П/800/570/17, від
07.11.2019 у справі №9901/227/19.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи наведене, спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, а відтак мають місце підстави, визначені пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 22, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст. 266 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження..............

В. М. Шарапа,

Суддя Верховного Суду