Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.11.2020 року у справі №640/18457/19

УХВАЛА

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 640/18457/19

адміністративне провадження № К/9901/27570/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В., перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт", Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Коваленко Олександр Володимирович

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - скаржник, Фонд) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року залишено без руху з підстав невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду документа про сплату судового збору.

04 грудня 2020 року надійшли додаткові матеріали, з яких вбачається, що скаржником виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху та усунуто зазначені в ній недоліки.

В касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року було отримано ним 22 вересня 2020 року, на підтвердження чого до скарги долучено копію супровідного листа суду апеляційної інстанції від 17 вересня 2020 року вих. № 640/18457/19/56777/2020 про направлення вказаного судового рішення з відміткою вхідної кореспонденції від 22 вересня 2020 року № 24646/20.

Відповідно до частини 2 статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, зважаючи на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції була направлена скаржнику 17 вересня 2020 року (що підтверджується наданою копією супровідного листа вих. № 640/18457/19/56777/2020), то з урахуванням часу поштового обігу оскаржуване судове рішення дійсно було отримано скаржником не раніше 22 вересня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Предметом розгляду у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невиплати ОСОБА_1 (далі також - позивач) гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у розмірі 199 000,00 грн. в порядку, передбаченому частиною 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; зобов'язання Фонду виплатити на користь позивача гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом, розміщеним за договором № 1185/2015 строкового банківського вкладу із сплатою процентів в кінці строку "Класичний контракт" від 31 серпня 2015 року у розмірі 199 000,00 грн.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом спору (відшкодування коштів за банківським вкладом), свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені в справі незначної складності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні "Zubac v. Croatia" [GC] від 05 квітня 2018 року ( № 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятною ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі.

У цій справі Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, у якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов'язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмежень ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов'язані з "надмірним формалізмом"; саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (п. п. 83-88,96).

Верховний Суд враховує позицію ЄСПЛ, що міститься у пункті 31 рішення "Lazareviс
v. Bosnia-Hercegovina" від 14 січня 2020 року ( № 29422/17), де зазначено, що апеляція заявника з питань правових питань до Верховного Суду була відхилена як несумісна ratione valoris і тому не була розглянута по суті. У зв'язку із цим, застосування встановлених законодавством обмежень ratione valoris для звернення до Верховного Суду є законним та обґрунтованим, враховуючи саму суть ролі Верховного Суду у вирішенні питань, що мають необхідне значення.

Скаржником наведено підстави для касаційного оскарження та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 640/18457/19: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, вирішення справи має виняткове значення для скаржника (підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України), оскільки наразі відсутні висновки Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах.

При цьому, скаржником не обґрунтовано чому справа № 640/18457/19 має виняткове значення для Фонду, а також в чому полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Інших обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги, що виключає можливість касаційного перегляду справи незначної складності № 640/18457/19.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд прийшов до висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалах від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/20706/1910, від 10 листопада 2020 року у справі № 640/11947/19 та від 23 листопада 2020 року у справі № 640/17871/19.

Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 640/18457/19.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт", Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Коваленко Олександр Володимирович про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я. О. Берназюк

І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко