Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2019 року у справі №520/4203/19

УХВАЛА

13 січня 2020 року

Київ

справа №520/4203/19

касаційне провадження №К/9901/35279/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Юрченко В. П.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №520/4203/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Огульчанське-Плюс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Огульчанське-Плюс" у травні 2019 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень від
12.04.2019 № 00001571402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 21052грн., № 00001581402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 99765,81грн., від
03.06.2019 №00012571307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 7922,08грн.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 04.07.2019 позовні вимоги задовольнив частково. Скасував податкові повідомлення - рішення від 12.04.2019 №00001571402, №00001581402. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.11.2019 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 залишив без змін.

Головне управління ДПС у Харківській області 16.12.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v.

Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №240/2242/19 є вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень від 12.04.2019 № 00001571402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 21052грн., №00001581402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на 99765,81грн., від 03.06.2019 №00012571307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 7922,08грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, виходили з наступного.

Cудами встановлено, що між позивачем та контрагентами було укладено договори:

- з ПП "Павлоградська зернова компанія" договір №34 від 21.03.2016 про придбання послуг з внесення рідкого аміаку у ґрунт, придбання аміаку рідкого технічного;

- з ТОВ "Явір" договір №28-04/2/16 від 28.04.2016 про надання сільськогосподарських послуг;

- з СТОВ "Агрофірма "Восход" договір №29-05/1/16 від 29.05.2016 про надання сільськогосподарських послуг.

Згідно з відомостями лімітно-забірних карток на одержання паливно-мастильних матеріалів було встановлено відпуск пального контрагентам позивача. Також контрагентам було встановлено ліміт використання пального, тобто залишки, за наявності, поверталися позивачеві.

Контрагенти позивача виконуючи умови вказаних договорів використовували пальне, що належало позивачеві.

Суди дійшли висновку, що позивач не здійснював реалізації пального контрагентам, а тому у цих спірних правовідносинах позивач не є платником акцизного податку.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 у справі щодо скасування податкових повідомлень - рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управління ДПС у Харківській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №520/4203/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Огульчанське-Плюс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. П. Юрченко