Суперечлива та дивна, проте єдина, позиція ВСУ з приводу застосування судами статті 1212 ЦК України – набуття та збереження майна без достатньої правової підстави (ВСУ у справі № 6-88цс13)

Фабула судового акту: Чимало спорів точиться навколо того, як правильно застосовувати у суді ст. 1212 ЦК України - загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям , збереженням майна без достатньої правової підстави. Не менше питань і про те, як далі забрати «своє» після того як суд визнав договір недійсним, адже контрагент звичайно добровільно нічого не віддає. Магічне слово реституція знає майже кожний студент, проте як реституція виконується на практиці у кожному конкретному випадку точно мало хто може сказати. І ось це питання нарешті розглянув ВСУ.

Спільне засідання палат ВСУ – як хвилюючи звучить! Проте у цій справі по факту – нічого. Зовсім дивна та вкрай незрозуміла позиція, яка вже знищила багато справедливих рішень про стягнення «своїх, кровних» коштів.

У цій справі позивачем були передані відповідачу кошти за купівлю у майбутньому земельних ділянок. На підтвердження отримання коштів відповідач написав розписку, проте не боргову. Згодом земельні ділянки не були придбані і кошти не були повернуті. Позивач звернувся до суду із позовом посилаючись на ст. 1212 ЦК України. Начебто, правова підстава передачі коштів відпала, адже договірв не було, а розписка не оформлювалась як позика. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і відмовив у задоволенні позову.

ВСУ формулює висновок наступним чином: у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Цікавою є також думка: «Вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.»

Правова позиція ВСУ (постанова судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13): У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Аналізуйте судовий акт: ВГСУ: відмовився застосовувати ст. 1212 ЦК України і стягнути кошти в сумі 6 521666, 67 грн, що були отримані Міноборони на підставі визнаного недійсним договору з суб'єктом господарювання (ВГСУ від 09 серпня 2016р, справа № 6/363)

Повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України (Господарський суд м. Києва, суддя Пригунов А. Б.)

Кондикція - це позадоговірний зобовязальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову ( Постанова ВСУ у справі № 6-3090цс15 від 02 березня 2016р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2013 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши на спільному засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, громадська організація садове товариство "Українська земля", про повернення безпідставно отриманих коштів за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л и:

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 31 травня 2006 року він та ОСОБА_3 передали ОСОБА_2 1 млн 600 тис. доларів США, а саме кожний по 800 тис. доларів США, у розрахунок за придбання на майбутнє земельних ділянок у кількості 134 шт., які знаходяться на території громадської організації садового товариства "Українська земля" (далі – ГО СТ "Українська земля"). У зв'язку із цим відповідач надав йому розписку про отримання грошових коштів і зобов'язався повернути вказану суму до оформлення ОСОБА_4 довіреностей для купівлі-продажу зазначених земельних ділянок.

У подальшому ОСОБА_4 відмовився видавати довіреність, договір купівлі-продажу земельних ділянок, які знаходяться на території ГО СТ "Українська земля", укладений не був, проте ОСОБА_2 кошти не повернув.

Вважаючи, що кошти, отримані відповідачем, є майном, набутим без достатньої правової підстави, позивач просив на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з відповідача на свою користь
800 тис. доларів США, що еквівалентно 6 млн 378 тис. грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року зазначені судові рішення скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 6 млн 378 тис. 800 грн.

У заяві ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року порушується питання про скасування ухваленого судом касаційної інстанції рішення й залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 1212 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на:

постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 травня 2009 року (№ 3-1579к09), прийняту в порядку касаційного перегляду, у справі за позовом Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації до акціонерного товариства відкритого типу "Компанія "Д.І.Б.", Київської міської державної адміністрації, треті особи: громадська організація "Комітет захисту мешканців кварталу Пушкінська-Червоноармійська", орган самоорганізації населення будинковий комітет "Квартал Пушкінська-Червоноармійська", про припинення дій, що порушують право, та зобов'язання вчинити певні дії, у тому числі зобов'язання повернути безпідставно набуте майно;

рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року (№ 6-3301св10) у справі про стягнення коштів на поновлення та переобладнання жилого будинку;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2013 року у справі за позовом про стягнення вартості безпідставно набутого майна (№ 6-50294св12);

постанови Вищого господарського суду України:

від 5 грудня 2007 року (№ 24/44) у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" до відкритого акціонерного товариства "Макіївський коксохімічний завод", третя особа - Донецьке територіальне представництво Національної комісії регулювання електроенергетики України, про стягнення коштів;

від 27 січня 2011 року у справі за позовом Збур'ївської сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Цілющий гейзер", третя особа – казенне підприємство "Південекогеоцентр", про витребування майна (№ 4/97-ПН-10);

від 21 червня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансформатор" про стягнення коштів (№ 39/290);

від 30 листопада 2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця до Українсько-литовського товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпласт" про стягнення коштів (№ 16/33/2011);

від 14 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ" до Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України, треті особи: Харківська обласна державна адміністрація, державне підприємство "Ізюмське лісове господарство" Придонецького лісництва, Міністерство надзвичайних ситуацій України, про стягнення коштів (№ 5023/6243/11);

від 23 липня 2012 року у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Березанська птахофабрика", третя особа – закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго", про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (№ 26/014-12);

від 6 серпня 2012 року у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія", треті особи: закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго", відкрите акціонерне товариство "Волиньгаз", про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (№ 5004/111/12);

від 14 січня 2013 року у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", треті особи: закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго", Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (№ 6/5005/2719/2012);

а також ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 березня 2008 року у справі за позовом приватного підприємства агрофірми “Містки” до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про повернення безпідставно набутого майна та стягнення вартості безпідставно набутого майна за скаргою про перегляд судового рішення у зв'язку з винятковими обставинами (№ 6-24592вов07);

постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі за позовом державного підприємства "Донецька залізниця" до спільного підприємства "Агроспецмонтажник" про стягнення безпідставно сплачених коштів (№ 3-69гс12).

Так, постановою Вищого господарського суду України від 14 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ" до Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України про стягнення коштів (№ 5023/6243/11) залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Приймаючи цю постанову, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту примусового вилучення відповідачем у позивача пального та встановлення факту вчинення правочину з передачі товару шляхом оформлення видаткових ордерів і, відповідно, виникнення між сторонами цивільних правовідносин, та виходив із того, що вчинення правочину стосовно майна суперечить положенням щодо безпідставності набуття на нього права, передбаченим статтею 1212 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 червня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансформатор" про стягнення коштів (№ 39/290) залишено без змін судове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що застосування норм глави 83 ЦК України можливе тільки у випадку наявності між сторонами позадоговірних відносин. За наявності між сторонами зобов’язальних договірних правовідносин з передачі товару в зв’язку з його оплатою за угодою купівлі-продажу відсутні підстави для можливості застосування норм статті 1212 ЦК України.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із доведеності всіх умов, за наявності яких виникають зобов'язання з безпідставного набуття (придбання) майна, у тому числі факту набуття майна відповідачем за рахунок позивача, та необхідності застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права, а саме частини першої статті 1212 ЦК України, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу постановах Вищого господарського суду України від 21 червня 2011 року у справі № 39/290 і від 14 березня 2012 року у справі № 5023/6243/11.

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, установлено, що 31 травня 2006 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 кошти в розмірі 1 млн 600 тис. доларів США для зберігання як гарантовану суму для придбання 134 земельних ділянок, що знаходяться на території
ГО СТ "Українська земля", про що відповідач написав розписку і зобов'язався гарантувати повернення цих коштів до оформлення ОСОБА_4 довіреностей на купівлю-продаж цих земельних ділянок.

ОСОБА_1, який був партнером ОСОБА_3 по бізнесу, у телефонному режимі попросив зазначити в розписці і його для того, щоб брати участь у даному проекті.

Під час передачі коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 присутнім не був, оскільки знаходився за кордоном, в Ізраїлі. Згідно з його поясненнями він коштів у банку не брав, будь-яких підтверджень про зняття коштів із рахунку в банку не має. Відповідно до показань свідків ОСОБА_3 передавав відповідачу свої кошти.

Згідно з показаннями ОСОБА_3 ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання стосовно передачі коштів відповідному представнику продавців і 134 договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені й нотаріально посвідчені. Після цього ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку про відсутність будь-яких із його боку претензій щодо виконання останнім домовленостей за укладеними угодами.

З такими фактичними обставинами справи погодився й суд касаційної інстанції, проте до спірних правовідносин помилково застосував статтю 1212 ЦК України, у зв'язку із чим його рішення в частині ухвалення нового рішення про задоволення позову підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про правильне застосування норми матеріального права - статті 1212 ЦК України - з огляду на таке.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212
ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11 600 601 604 - 607 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та передачі для придбання у майбутньому земельних ділянок.

Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суди першої та апеляційної iнстанцiй дійшли висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції, приймаючи постанови від 21 червня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Ампер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансформатор" про стягнення коштів (№ 39/290) та від 14 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ" до Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій України про стягнення коштів (№ 5023/6243/11).

Таким чином, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановили, що рішення суду касаційної інстанції від 3 квітня 2013 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року в частині ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на його користь 6 378 800 грн підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року в частині ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 6 378 800 (шість мільйонів триста сімдесят вісім тисяч вісімсот) грн скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, громадська організація садове товариство "Українська земля", про повернення безпідставно отриманих коштів відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.