Судове беззаконня та терор – естонський національний вид спорту у трьох частинах.

Беззаконня, тероризм, шантаж і утримання заручників - естонський національний від спорту?

В наш час термін «країна терорист» - став ім'ям загальним. Та чи все так однозначно? Почнемо з азів. Що таке тероризм?

«Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей».

Нас, у цьому випадку, найбільше цікавить частина «захоплення заручників». Чи як можна назвати дії естонської держави в нашій первинній історії (про крадіжку дитини та надання притулку кривдникам, викрадачам та зрадникам України, що прикриваються статусом «воєнного біженця»)?

Перш ніж почати, згадаємо ще два визначення: «захоплення заручника» та «тримання заручника».

«Захоплення заручника - це його викрадення, яке може бути таємним чи відкритим; воно може бути вчинене шляхом обману; супроводжуватися насильством, в тому числі із застосуванням зброї, або може обійтися без такого насильства».

«Тримання заручника - це …позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зробити…»

Звідки такі гучні звинувачення і кому вони адресовані? Розглянемо далі.

Частина перша. Наступний етап «Закону Верещук». Терор и клондайк.

Наша стаття прямо торкається Естонії й того, що відбувається на її території за сприянням органів державної влади та суду. А саме справи nr 2-22-12716 по поверненню вкраденої дитини.

А в чому ж тероризм Естонії? Тут все максимально просто. Наша первинна історія, яку ми приводили за прикладом відпрацювання «Закону Верещук», все ще не дійшла до свого хеппі енду, адже естонська сторона всіляко цьому перешкоджає і вже явно заважає.

З кожним своїм рішенням, естонські владні структури викликають до себе все більше і більше запитань. Фактично, вони визнали, що Конвенція по правам дітей в Естонії не працює. І це вже перший дзвоник - придивитися до політики в країні.

Адже батько викраденої дитини отримав доволі дивне, схоже на копі паст «рішення» естонського суду. Але давайте по пунктах від початку.

Декілька фактів у справі:

• Визнання скасованого ще у 2020 році, злочинного, підробленого запобіжного заходу, за оформлення якого в українських чиновників вже є суттєві проблеми.
• Рішення першої та апеляційної інстанції приймалось зі відсутністю батька. Ані він сам, ані його уповноважений представник не були повідомлені про час і день розгляду справи. Що є грубим порушенням всіх державних та міжнародних стандартів здійснення правосуддя. Основною засадою будь-якого суду світу є додержання права сторін на справедливий і законний суд, забезпечення законних прав та інтересів, дотримання змагальності сторін в судовому процесі та уникнення дискримінації.
• Батькові також було відмовлено у наданні доступу до матеріалів справи, що доводиться самими матеріалами справи. Файл же, наданий судом першої інстанції – суттєво відрізняється від того самого, але наданого вже апеляційним судом. Тобто батько був позбавлений можливості захисту від самого початку.
• Про суть єдиного засідання ніхто не повідомляв, висловлювати свою позицію заборонялося, достовірний переклад був відсутній.
• Про склад суду, тип розгляду в суді апеляційної інстанції, батько дізнався лише після ухвалення рішення 14.04.2023.
• Усі запити як батька, так і Міністерства Юстиції України також ігнорувалися і жодної інформації не надавалося. Що є грубим порушенням та свідчить про винесення незаконного рішення явно зацікавленим складом суду (через міжособистісний конфлікт із колишньою суддею Наталією Лаусмаа та її загальновідомим впливом).
• Усі заяви про попередній захист, тобто можливості так чи інакше поговорити з дитиною – відмовлені виходячи з того, що суд вважав недоцільним витрачати час на приділення уваги даному питанню, з посиланням на те, що процес і так тривав понад 100 днів… З вини самого суду, який непропорційно зобов'язував батька виконувати якісь дії протягом 5 днів (з яких 2 дні вихідних), а відреагувати на ці дії матері надавав 15 днів. (Під діями мається на увазі, наприклад, вимога надати переклади та певним чином сформовані докази. Що технічно нездійсненно при існуючому на сьогодні рівні технологій. Далі всі докази були відхилені судом, що є порушенням.) Мова йде про надання не машинного перекладу естонською мовою великого обсягу вже перекладених англійською мовою документів. При тому, що батько є іноземцем і не знає естонської мови. Що суперечить засадам Гаазькій Конвенції 1980. У той час як Відповідачці дозволялося надавати документи українською та російською мовами та перекладу не було потрібно.
• Порушенням є також позбавлення батька юридичної допомоги, з посиланням на те, що заяви, що подаються, перекладаються на Естонську за допомогою Гугл - перекладача, причому втрачається сенс, а іноді видається зовсім протилежний і перевірити достовірність немає жодної можливості.
• Неодноразові заяви про те, що автоматичний переклад не є свідченням знання міжнародного та естонського законодавства та мови було відхилено судом першої та другої інстанції, що є порушенням прав людини, права доступу до правосуддя та дискримінацією.
• Ще до призначення адвоката, ознайомлення суду з документами, ще не отримавши жодних доказів та позиції, спеціалістом служби у справах дітей Рапла (Rapla), Сирією Пракс (Sirje Praks) було озвучено майбутнє рішення судді Агле Елмік (Agle Elmik). Було озвучено, що скаже дитина і те, що за жодних умов цієї дитини не повернуть, бо мати «приваблива і всім подобається».

Також було визнано, що мати заплатила «ну, багато» за таку позицію. Про що подано відповідні заяви до КАПО та Поліції, та що підтверджується матеріалами справи. І проігноровано судом першої та апеляційної інстанції. Тобто рішення ухвалені незаконно та корупційним шляхом.

• Мати заявляє, що хоче залишитись в Естонії до закінчення війни. І утримувати дитину. Обірвавши всі контакти дитини з батьком. Але невідомо, коли буде, в її розумінні, закінчення війни. І, як показує практика, подібні конфлікти перетікають у «заморожені». Це і Придністров'я, і Грузино-Абхазький конфлікт, Вірмено-Азербайджанський і ДНР/ЛНР – вже близько 8 років. Тобто, дитина повернута додому не буде найближчими роками. Тобто ніколи. А з огляду на вік, взагалі забуде і дім і батька.
• Батько ж позбавляється будь-якої можливості участі у житті сина.
• Матері ж надається все. І одноосібне право вирішувати долю дитини, її виховання, розвиток, одноосібний вибір місце проживання дитини. Адже вона нічим не обмежена і будь-якої миті може переїхати в будь-яку іншу країну, відвезти дитину про що батько не зможе навіть дізнатися.

Таким чином, Естонія однозначно та неприховано дискримінує батька, порушує абсолютно всі міжнародні конвенції та договори.

• Законних й адекватних рішень, які б не ігнорували сторону батька - немає!
• Рівноправного відношення до сторін процесу - немає!
• Надання можливості для захисту себе батькові - немає!
• Допит неповнолітньої дитини - є.
• Віра на словах матері-злочинниці - є.
• Активне сприяння фактичному викраденню дітей та захопленню заручників - є.

Ці дії Естонії і є саме політикою з боку країни – агресора, що ніяк не може бути кращім для дитини, та є не просто незаконними, а мають всі ознаки воєнного злочину.

І це не росія, де теж саме відбувається під прикриттям військових дій, а Естонія – яка, будучи членом ЄС, проводить терористичну політику і всіляко підтримує злочини проти людини. Тобто несе справжню загрозу усьому цивілізованому світу. Загрозу, яку не можна ігнорувати, ніж створити ще один фашистко - рашистський режим біля ЄС.

А чи це не наступний етап «Закону Верещук»?

Адже, поки що, такі дії можливі і вже здійснюються на території ведення активних бойових дій, але внесення лише невеликої поправки, а саме «або місць, які становлять потенційну загрозу», офіційно розв'яже руки для крадіжки та відбирання дітей на всій території України. Адже жодне місце не може вважатися безпечним.

Хоча ЄС, і тим паче Естонія, теж є небезпечними, оскільки перебувають у радіусі поразки ракет країни-агресора і будь-якої миті піддаються удару. А ще, небезпечним є не дотримання правил дорожнього руху, прогулянки біля будівельних об'єктів, сейсмо - небезпечні райони… Список безмежний.

Мракобісся? – Ні, реалії 2023 року. Україна – Естонія - росія. «Закон Верещук». А може правильне буде все ж «Закон Верещук - Медведчук»?

Частина друга. Судовій фарс.

Повернімося знову до того ж рішення по справі nr 2-22-12716, де окремим пунктом йде той факт, що судом чомусь встановлено звичайне місце проживання дитини – м. Краматорськ на Донеччині, хоча звичайним місцем є столиця України м. Київ. У Краматорську ж дитину силоміць утримували після крадіжки.

Тобто знов повертаємось до питання - а чи не це країна терорист? Бо навіть у нашого головного ворога - агресора є якісь межі.

Але батько дитини є громадянином Ізраїлю і має там житло, крім того, має житло в Австрії. За таких обставин він має можливість забезпечити безпечне та гідне життя дитині в будь-якій з цих країн, а не лише в Україні, що аж ніяк не суперечить Конвенції, з урахуванням обставин, які виникли в Україні.

Немислимо, але факт. Не просто дискримінація, а обмеження свободи пересування за національною ознакою! До того навіть у країні-агресорі ще не додумалися. Браво, Естонія!

Батьки мають спільну опіку над дитиною та спільне право визначати місце проживання дитини.

Адже, на практиці маємо таку ситуацію:

• Словам матері дитини (на яку вже заведено ряд кримінальних справ в Україні ,та через перевірки виявляються факти, що однозначно підтверджують і насильство над дитиною, і використання підроблених документів та злочинів проти держави) - вірять без доказів;
• Офіційні папери та будь-які вагомі докази, які представляє батько - не беруться до уваги або досліджуються поверхнево;
• Заяви батька про заслуховування конкретних свідків – відхиляються з дуже цікавим формулюванням - «Це не змінить рішення суду»;
• Та й будь-які його заяви/апеляції/звернення - не розглядаються і відхиляються з посиланням на те, що жодні аргументи не змінять і не могли змінити рішення.

Але найбільше відзначився у цій історії Верховний Суд Естонії:

• По-перше, батькові було в чергове відмовлено в юридичній допомозі для подання касаційної скарги.
• Пред'явлено вимогу подання юридично грамотно складеної касаційної скарги САМОСТОЙНО, виключно естонською мовою (нагадаємо, батько є іноземцем і не знає естонської мови, крім того, не є адвокатом).
• У порушенні Конвенції, ВС вимагав здійснення сплати, що прямо заборонено Конвенцією. І добре тільки це - сплату необхідно було провести виключно з власного рахунку з Банку України виключно за системою SWIFT. Натомість, постановою Національного Банку України подібні платежі наразі заборонені. Про що ВС Естонії було поінформовано та одержан офіційний лист від Національного Банку України.
• І ось тут "вишенька на торті" - ВС Естонії, зобов'язав особисто батька скасувати всі обмеження Національного Банку України протягом півтора тижня. І зазначив, що військовий стан в Україні не вважається причиною запровадження будь-яких обмежень. Таким чином ВС Естонії не визнав воєнного стану в нашій країні. Звучить шалено, але факт, підтверджений електронними підписами суддів.
• Зрештою, ВС Естонії відмовив навіть у прийнятті касаційної скарги в якомусь вигляді та позбавив батька права на суд. Крім того, відмовив у доступі до справи, яку "зховали" від батька і навіть від Центрального Органу України.

І як же захистити права дитини та свої права?

Крім Конвенції ООН про права дитини, яка була прийнята в 1989 році, існує ще декілька важливих документів, які регламентують безпеку і права дитини, включаючи право дитини на спілкування з батьком, яка не має бути в жодному випадку використана як інструмент для шантажу. А саме:

• Сімейний Кодекс України;
• Європейська конвенція про контактне право дитини (Європейська конвенція про здійснення прав дитини) - це міжнародний документ, ухвалений у 2003 році Радою Європи, який асоціювався із зобов'язаннями держав-учасниць щодо контактного права дитини з батьками та близькими родичами;
• Гаазька конвенція про всеосяжний аспект викрадення дітей (Гаазька конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей);
• Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, а також захисту та підтримки жертв та інші.

В справі 2-22-12716 суд допустив порушення норм Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством (Стамбульська конвенція); право на справедливий і рівний суд, зокрема право на повний і правдивий переклад; право на справедливий і публічний розгляд справи; порядок розгляду питання в судовому засіданні та право на ознайомлення зі своїми правами та обов'язками.

Окрім того, маємо ще дуже цікавий прецедент - з матір'ю суд комунікує, заслуховує її, а батька навіть не повідомляють про те, що відбудеться слухання, позбавляючи його законної можливості захищати себе і свою позицію, якось впливати на рішення і захистити права своєї ж дитини, за права якої він змагається..

Батько дитини дізнається про все по факту, отримує вже готові рішення. З даними рішеннями наразі нічого зробити не може, бо фактично алгоритм і хронологія дій Естонського суду у рішеннях щодо батька є наступною:

• відкликати адвоката державної правової підтримки;
• відкликати від участі у процесі Українського правового представника батька;
• не повідомляти батька про жодні дії.
• не повідомляти офіційні органи України про жодні дії;
• сховати дитину та обірвати будь-яку комунікацію;

З вищезазначеного слідує, що своїми рішенням і діями суд порушив права, а також дискримінував батька у всіх можливих площинах.

Складається враження що процес свідомо затягують для того, щоб дочекатися коли дитині буде 10 років і за естонськими законами дана дитина зможе озвучувати свою думку в суді та запустити наратив: «дитина була молодшою, стосовно даного відрізку часу в який відбуваються порушення її прав і прав її батька».

Все робиться виключно на користь матері, яка ховається від правосуддя і взяла в заручники власну дитину (це те, що відомо, а скільки ще поки невідомо?). Тому й не допускається батько до свого рідного сина, тому дитину змушують відмовитися від батька, нібито самостійно. Дитина наразі повністю залежить від матері і не може сказати нічого іншого. А це тотожно з відомим випадком із захопленням літака родиною Овечкіних того ж таки 1988 року.

І там – мати-терорист. І діти, які нібито діють за своїм бажанням. А насправді – заручники, що і є класичним проявом «Стокгольмського синдрому», про що у нашій справі подано медичні висновки до суду, який їх… просто не розглянув, незважаючи на офіційний переклад естонською мовою, все з тим самим формулюванням – жодні аргументи та докази не змінять рішення суду.

Тобто правосуддя у цій країні, як офіційно визнано - відсутнє. Що є однією з ознак терористичного режиму.

Історична довідка:

Під час захоплення літака родиною Овечкіних під керівництвом матері- терористки, борт мав приземлитися для «дозаправлення» у Таллінні. Проте був перенаправлений на військовий аеродром Віщево. Може, вже тоді Естонія відпрацьовувалася як якийсь плацдарм тероризму? Аналізуючи зараз той факт, виявляється ще одна паралель – «Альфа» не встигла (дивне формулювання стосовно даного підрозділу), із серії «Човен потонув», «Ракета впала» (погано була освячена). Дивна тенденція. Але... це зараз не є предметом розгляду.

«Державна амнезія».

Не варто забувати той факт, що близькі стосунки з одним із батьків, який живе окремо - це право кожної дитини. Пункт 3 статті 9 ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про права дитини, до якої Естонія приєдналася 1991 року, встановлює, що країни, які приєдналися до Конвенції, поважають право дитини, роз'єднаної з батьками, зберігати регулярні особисті стосунки та прямий контакт з одним із батьків.

Те саме встановлює і чинний Закон про захист дітей, який говорить про те, що дитина, роз'єднана з одним або обома батьками, має право зберігати особисті стосунки та контакт з обома батьками. Закон про захист дітей також говорить про те, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на особисті контакти та відносини з обома батьками.

ТА ЗДАЄТЬСЯ В ЕСТОНІЇ ЗАБУЛИ, ЩО ВОНИ КУДИСЬ ПРИЄДНУВАЛИСЯ. ЧИ ТЕ, ЩО ДИТИНА МАЄ ПРАВА НА ЩОСЬ…АБО БАТЬКИ Є РІВНОПРАВНИМИ.

Частина третя. Добровільно в заручники або вперед, назад на 35 років.

Здавалося б, що може бути ще, чи залишилися ще не порушені судом Естонії закони та Конвенції? Виявляється - може і залишилися.

А найсвіжішим порушенням закону є той факт, що суд надіслав батькові листа, в якому повідомив, що МАТИ ШАНС НА ПОВЕРНЕННЯ СИНА ВІН МОЖЕ ТІЛЬКИ У ВИПАДКУ ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ В ЕСТОНІЇ. У випадку його знаходження у будь-якій іншій державі, він не матиме права виконувати ніякі правові дії у процесі по поверненню сина.

Тобто одного заручника їм не достатньо? Чи не це є злочинні дії в напрямку громадянина Ізраїлю - батька і громадянина України - дитини? І чи не схоже це на знаменитий випадок 1988 року, коли терорист Якшиянц & Ko під час переговорів щодо звільнення дітей, як «живий щит» вимагали передати їм у заручники членів Політбюро СРСР та Раїсу Максимівну Горбачову? Тут схема схожа...

Історична довідка:

При захопленні в заручники дітей в Орджонікідзе в 1988 році Тамара Фотакі, дружина терориста Якшиянца, в злочинні плани не була присвячена.

… Тато-водій ще з ранку пообіцяв покатати маму та дочку Іларію автобусом. Навіть собаку дозволив узяти… Коли Тамара зрозуміла, що діти, які сидять в автобусі, і вона з дочкою – заручники, злякавшись, просила чоловіка відпустити. Він відмовив.

Тобто, ще одне підтвердження, що тероризм не має ні національної приналежності, ні родинних зв'язків. І терористи готові брати у заручники та прикриватися власними сім'ями та дітьми.

Згадаймо відписки поліції України - «дитина з матір'ю, все добре. Звертайтеся до суду».

Шановні поліцейські України, розкажіть це дітям-заручникам у 1988 році, у 2004 році у школі Беслана та багатьом іншим...

Естонський суд, теж розкажіть все тим же дітям, що перебуваючи з матір'ю-терористкою дитина завжди в безпеці, коли психологи та психіатри (не корумповані, які навіть не бояться це відкрито визнавати) твердять протилежне!

Варто зазначити той факт, що зараз батька, який боронить Україну, через шантаж ставлять перед вибором: або ти борониш державу, або їдеш рятувати сина.

Погодьтесь, в тій ситуації, в якій зараз Україна, для нас важлива кожна бойова одиниця. А тут фактичне, нас хочуть лишити однієї.

Чи не пов'язано це з тенденцією Естонії до майже повного роззброєння, яка більш схожа на підготовку до капітуляції перед росією? Таке вже було в 2014 року. Крим. Референдум. Адже Естонія є доволі проросійською й однією з тих країн, де люди насправді чекають на путіна і сподіваються на нього, де російських солдатів справді зустрінуть з квітами (і не в похоронних вінках).

Пропаганда працює. Телебачення та вся інформація – російські. І дитина теж вже сприймає саме її, не знає правду. То як він ставитиметься до тата, який захищає Україну? – Однозначно боїться та ненавидить. Як і проросійська мати, що втекла до Естонії зовсім не від війни…

І вже в тексті постанови суду зазначено, що на засіданні дитина підтвердила, що повертатися в Україну не хоче. Він хоче жити з мамою. Батько бреше, і дитині важко спілкуватися з батьком. В Україні дитина спілкувалася з батьком раз на тиждень телефоном чи комп’ютеру. Наразі дитина взагалі не хоче спілкуватися з батьком, ні телефоном, ні зустрічатися, бо боїться батька і того, що він його забере… Дитині подобалося ходити до школи в Раплі та проводити час з друзями… Проросійськими.

Суд не встановив реальних стосунків між дитиною та батьком. Справжні стосунки можна встановити, лише давши дитині можливість спілкування, а суд відмовив у задоволенні цього.

Заборонивши батькові контактувати з дитиною, суд не взяв до уваги ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.9, ст.10 п.2 і ст.4 Конвенції ООН про права дитини. Слід пам’ятати, що у випадку, коли дитина відрізана від свого батька, важливо розуміти, що це може бути шкідливим для психічного здоров'я дитини й навіть можуть з'явитися у дитини проблеми з комунікацією з іншими людьми в майбутньому.

Так само всіляко підтримується мати, яка втекла від відповідальності за скоєні в Україні злочини, скориставшись військовою плутаниною і прикрившись військовими діями. І це вважається «найкращим для дитини» з точки зору естонського суду.

Викладене дуже схоже на політику країни-агресора. Ось вона – підтримка терористичного режиму на ділі. Вовки в овечій шкурі. Вірніше, шакали - єдині представники тваринного світу, які зраджують свій рід, уособлюють боягузтво, обман, підлабузництво.

То може у нас є ще одна країна-терорист? Естонія?

Базуючись тільки на згаданій справі, однозначно простежується, що ні про які права людини, рівноправність і європейські цінності (принаймні декларовані) в Естонії не може бути й мови. Єдина мета – руйнація родинних зв'язків та захоплення українських дітей у заручники, неповернення їхнім батькам та визначення їхніх доль, прикриваючись «найкращим для дитини» та місцевим законодавством.

А про дитину та про батька ніхто не думає, з батьком дитину розлучити можна. В Естонії мати знайде йому інших тат, це не проблема… Це і є приховування злочинців, захоплення заручників та насильство.

Тобто вбачається - справжньою країною з терористичним режимом насправді є саме Естонія. Навіть у країни – агресора, є якісь рамки та принципи, що геть-чисто відсутні в Естонії. Ось і виходить, що на карті з'явилася нова та справжня країна-терорист, клондайк для викрадення дітей та приховування злочинців-утікачів.

А дії Естонії – тотожні діям справжньої країни ТЕРОРИСТА і не треба плутати з країною – агресором. Це абсолютно різні поняття.

Висновки ж кожний із нас робить сам для себе.

P.S.

Естонія і їй подібні, а ви не замислюєте, що ще трохи і втомившись від свавілля, беззаконня та несправедливості, зраджувані всіма (від слова «зрада»), воюючі батьки підуть за своїми викраденими дітьми до вас?

Батьки, зі специфічними знаннями та навичками, технікою та зброєю в руках? Батьки, яких покарали без провини, зруйнували їх родини, позбавили можливості побачити своїх дітей лише за те, що вони захищають Україну? (і це все зробила зовсім не росія)

А ті, хто нібито повинні будуть їх зупинити, підуть з ними ж у перших рядах, оскільки самі перебувають у такій самій ситуації.