Судами не співставлено квитанції із довідкою з лікарні, не проаналізовано чи відповідають придбані товари/послуги тому лікуванню, яке проходив потерпілий внаслідок ДТП, тому ВС визнав розмір матеріальної шкоди не доведеним. (ВС ККС №607/8075/21 від 17.05.2023 р.)

Фабула судового акту: Вироком міськрайонного суду водія було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), що становить 68 000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Цим же вироком частково задоволено цивільний позов дружини потерпілого (сам потерпілий, як вбачається помер не від ДТП) - стягнуто з водія на її користь 7700 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 6000 грн. витрат на правову допомогу. Так, засуджений водій перевищивши швидкість, спричинив ДТП на перехресті, внаслідок якої потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Апеляція вирок пом’якшила і призначила засудженому штраф до 3 тис. НМДГ (51 000 грн.). Але захисник подав касаційну скаргу, де порушив питання про безпідставне задоволення судом позовних вимог дружини потерпілого, оскільки доказів, які б підтверджували, що вона прийняла спадщину після померлого та є його правонаступником, а тому має право на стягнення на її користь матеріальної шкоди, не знайдено. При цьому захисник зазначив і про те, що розмір матеріальної шкоди фактично не підтверджений доказами і не обґрунтований, як не підтвердженими є і розмір витрат на правову допомогу та факт передачі коштів за надання правової допомоги.

ВС ККС частково погодився із доводами захисту, і щодо доводів, які стосуються цивільного позову, зазначив:

Обґрунтування вироку в частині розміру матеріальної шкоди обмежується таким: «в судовому засіданні повністю доведено спричинену потерпілому даним кримінальним провадженням матеріальну шкоду на суму 7700 гривень. Даний факт підтверджується копіями квитанцій, які долучені до позову, а тому матеріальна шкода в даному розмірі повністю обґрунтована та підлягає стягненню з обвинуваченого у повному обсязі».

Проте сторона захисту як в судах попередніх інстанцій, так і в касаційному суді не погоджувалась з цивільним позовом, вважала, що надані позивачем докази є суперечливими та непереконливими, а суди попередніх інстанцій належним чином не проаналізували їх.

Дійсно, в матеріалах кримінального провадження міститься довідка, надана лікарською установою, де проходив лікування потерпілий, в якій зазначена інформація щодо послуг, які надавались потерпілому за рахунок лікарні, а також послуг, які були надані за рахунок потерпілого. Водночас позивачем були надані квитанції про придбання деяких медичних товарів і послуг (при цьому окремі квитанції свідчать про придбання в проміжок 2-3 хвилин низки однакових медичних товарів/послуг).

У рішеннях судів першої та апеляційної інстанції не співставлено зазначені квитанції із довідкою, наданою лікарнею, не проаналізовано зміст квитанцій, не надано пояснення, в чому полягала необхідність кілька разів купувати аналогічні товари/послуги протягом 2-3 хвилин, та чи відповідають придбані товари/послуги тому лікуванню, яке проходив потерпілий внаслідок ДТП.

Отже, у цій справі: ВС ККС вказав, що суд першої інстанції, задовольнивши частково цивільний позов, фактично не обґрунтував своє рішення, не навів достатніх мотивів на спростування тверджень сторони захисту щодо необґрунтованості заявлених цивільним позивачем вимог, не надав оцінки доказам. У свою чергу, виходячи з положень ст. 433 КПК України, Верховний Суд не має права права досліджувати докази та надавати їм оцінку, а тому це має зробити суд першої інстанції при новому розгляді.

Крім того, захисник в касаційній скарзі посилається на положення ст. 1219 ЦК України, відповідно до яких до складу спадщини не входять права і обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При чому вказане посилання захисника обумовлюється тим, що саме на цю норму вказав суд першої інстанції у вироку, мотивуючи своє рішення щодо цивільного позову дружини, проте будь-якого обґрунтування того, як вказана норма цивільного законодавства відповідає обставинам даної справи, вирок суду не містить. Також не містить жодних мотивів з даного питання ухвала апеляційного суду.

Не перевірили суди першої та апеляційної інстанції належним чином і доводи сторони захисту, які стосуються питання правонаступництва потерпілого. Суди лише формально послалися на те, що вона прийняла всю спадщину по закону після смерті чоловіка і цей факт підтверджується її заявою про прийняття спадщини та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, не навівши належного нормативного обґрунтування.

Аналізуйте судовий акт: Різні умовні прив'язки до місця ДТП у протоколі та в обвинувальному акті, не змінюють самого місця вчинення злочину і не впливають на правомірність вироку (ВС ККС, справа №387/987/20від 07.12.2022 р.);

У випадку вчинення військовослужбовцем ДТП, навіть під час виконання своїх службових обов’язків, шкода в порядку регресу стягується в суді цивільної юрисдикції (ВС КЦС, справа №688/1852/21 від 21.12.2022 р.);

Закриття провадження у справі про адмінправопорушення з підстав закінчення строків, не є реабілітуючою обставиною - тому це не спростовує факт наявності вини особи в ДТП і не звільняє її від зобов’язання відшкодувати шкоду (ВС КЦС, справа №645/6088/18 від 26.10.2022 р.);

Відсутність судового рішення у кримінальному провадженні, як і невстановлення вини водія - не може бути підставою для відмови в стягненні шкоди, завданої ДТП, зі страховика (ВС КЦС, справа №208/4598/21 від 05.10.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 607/8075/21

провадження № 51-664км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року в кримінальному провадженні № 12020210010002416 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тернопіль, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Цим же вироком частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 - стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 7700 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 6000 грн. витрат на правову допомогу. В частині стягнення моральної шкоди провадження за цивільним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 - закрито. Також вирішено питання щодо цивільного позову прокурора, речових доказів, процесуальних витрат.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами 16 грудня 2020 року о 07 год. 09 хв. водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Renault Clio», р. н. НОМЕР_1 , і рухаючись вулицею С. Будного м. Тернополя, наближався до регульованого сигналом світлофора перехрестя вул. С. Будного - вул. Шептицького. Рухаючись у вказаному напрямку зі швидкістю в діапазоні 91…101 км/год., з найбільш ймовірною швидкістю 96 км/год., водій ОСОБА_6 в порушення вимог п. 2.3 (б, д) та п.12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважним та не стежив належним чином за дорожньою обстановкою.

В цей час на зустріч автомобілю під керуванням ОСОБА_6 рухався технічно справний автомобіль «Peugeot Expert», р. н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який виїхав на перехрестя вул. С. Будного - вул. Шептицького на зелений сигнал світлофора та зупинився в межах перехрестя, маючи на меті виконати поворот ліворуч на вул. Шептицького. Перед початком руху водій ОСОБА_9 всупереч вимогам п. п. 10.1, 16.6 ПДР не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух, виконуючи поворот ліворуч і виїхав на смугу руху автомобіля «Renault Clio», р. н. НОМЕР_1 , створивши небезпеку для його руху.

В свою чергу, водій ОСОБА_6 , реагуючи на небезпеку, застосував екстрене гальмування, намагаючись уникнути зіткнення із автомобілем «Peugeot Expert», р. н. НОМЕР_2 , однак не зміг цього зробити, оскільки в даній дорожній ситуації не мав технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення і тим самим уникнути його, хоча мав таку можливість при умові руху автомобіля «Renault Clio», р. н. НОМЕР_1 зі швидкістю 50 км/год.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Peugeot Expert», р. н. НОМЕР_2 - ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 12.4 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 .

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року зазначений вирок місцевого суду змінено і призначене ОСОБА_6 місцевим судом покарання у виді штрафу пом`якшено до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. В решті вирок залишений без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, стягнення матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу та про зміну ухвали апеляційного суду. Просить призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в розмірі меншому, ніж передбачено законом, а саме в розмірі 20 000 грн., скасувати позбавлення ОСОБА_6 права керування транспортним засобом та відмовити ОСОБА_8 у задоволенні цивільного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами належним чином не враховано, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення через порушення ОСОБА_9 вимог ПДР; залишено поза увагою часткове визнання засудженим своєї вини, його каяття у вчиненому, сприяння у розслідуванні кримінального правопорушення, фінансовий стан ОСОБА_6 , а також те, що його дружина перебуває у стані вагітності, що покладає на засудженого додаткові витрати. Зазначене, на думку захисника, свідчить про можливість призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Також в касаційній скарзі зазначається про безпідставне задоволення судом позовних вимог ОСОБА_8 . В обґрунтування цього твердження захисник вказує на відсутність в матеріалах провадження доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_8 прийняла спадщину після померлого ОСОБА_9 та є його правонаступником, а тому має право на стягнення на її користь матеріальної шкоди. Крім того захисник посилається на ст. 1219 ЦК, відповідно до якої до складу спадщини не входять права і обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При цьому захисник зазначає і про те, що розмір матеріальної шкоди фактично не підтверджений доказами і не обґрунтований, як не підтвердженими є і розмір витрат на правову допомогу та факт передачі коштів за надання правової допомоги.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Щодо доводів захисника, які стосуються розміру призначеного покарання і застосування положень ст. 69 КК України.

Відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК України за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Як убачається з вироку суду, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

За результатами апеляційного розгляду апеляційної скарги захисника, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про зменшення розміру штрафу до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд у своїй практиці (зокрема постанова від 26 жовтня 2022 року у справі №725/5266/20) частиною 1 ст. 69 КК України суду надаються дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст. 69 КК України дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.

Взаємне поєднання обставини (обставин), яка пом`якшує покарання, з обставиною (обставинами), яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного.

Отже, підставою призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності. При цьому принаймні одна з установлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо розміру покарання, апеляційний суд послався на те, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, активно сприяв на досудовому розслідуванні у розкритті вчиненого ним злочину, що кримінальне правопорушення вчинене ним з необережності, і те що порушення ПДР були допущені і з боку потерпілого. Також суд апеляційної інстанції вказав на позитивну характеристику ОСОБА_6 , що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягався, що його дружина перебуває у стані вагітності, тобто судом апеляційної інстанції були враховані саме ті обставини, на які захисник посилався в апеляційній скарзі та які наводить у касаційній скарзі.

Отже, Верховний Суд вважає, що наведені захисником обставини були правильно враховані апеляційним судом при призначенні мінімального покарання за ч. 1 ст. 286 КК України, проте їх не достатньо для висновку про необхідність призначення покарання більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за правилами ст. 69 КК України.

За таких обставин в цій частині касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Щодо доводів захисника, які стосуються цивільного позову ОСОБА_8 .

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом КПК не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_9 було подано цивільний позов, в якому заявлялись вимоги щодо відшкодування ОСОБА_6 матеріальної шкоди, моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Після смерті ОСОБА_9 аналогічний позов заявила як правонаступник, його дружина - ОСОБА_8 .

Як вже зазначалось суд першої інстанції задовольнив цивільний позов в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу, в частині відшкодування моральної допомоги - провадження закрив.

Обґрунтування вироку в частині розміру матеріальної шкоди обмежується таким: «в судовому засіданні повністю доведено спричинену потерпілому ОСОБА_9 даним кримінальним провадженням матеріальну шкоду на суму 7700 гривень. Даний факт підтверджується копіями квитанцій, які долучені до позову, а тому матеріальна шкода в даному розмірі повністю обґрунтована та підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 у повному обсязі».

Проте сторона захисту як в судах попередніх інстанцій, так і в касаційному суді не погоджувалась з цивільним позовом, вважала, що надані позивачем докази є суперечливими та непереконливими, а суди попередніх інстанцій належним чином не проаналізували їх.

Дійсно, в матеріалах кримінального провадження міститься довідка, надана лікарською установою, де проходив лікування ОСОБА_9 , в якій зазначена інформація щодо послуг, які надавались потерпілому за рахунок лікарні, а також послуг, які були надані за рахунок потерпілого. Водночас позивачем були надані квитанції про придбання деяких медичних товарів і послуг (при цьому окремі квитанції свідчать про придбання в проміжок 2-3 хвилин низки однакових медичних товарів/послуг).

У рішеннях судів першої та апеляційної інстанції не співставлено зазначені квитанції із довідкою, наданою лікарнею, не проаналізовано зміст квитанцій, не надано пояснення, в чому полягала необхідність кілька разів купувати аналогічні товари/послуги протягом 2-3 хвилин, та чи відповідають придбані товари/послуги тому лікуванню, яке проходив ОСОБА_9 внаслідок ДТП.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції, задовольнивши частково цивільний позов, фактично не обґрунтував своє рішення, не навів достатніх мотивів на спростування тверджень сторони захисту щодо необґрунтованості заявлених цивільним позивачем вимог, не надав оцінки доказам. У свою чергу, виходячи з положень ст. 433 КПК України, Верховний Суд позбавлений права досліджувати докази та надавати їм оцінку, а тому це має зробити суд першої інстанції при новому розгляді.

Крім того, захисник в касаційній скарзі посилається на положення ст. 1219 ЦК України, відповідно до яких до складу спадщини не входять права і обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При чому вказане посилання захисника обумовлюється тим, що саме на цю норму вказав суд першої інстанції у вироку, мотивуючи своє рішення щодо цивільного позову ОСОБА_8 , проте будь-якого обґрунтування того, як вказана норма цивільного законодавства відповідає обставинам даної справи, вирок суду не містить. Також не містить жодних мотивів з даного питання ухвала апеляційного суду.

Не перевірили суди першої та апеляційної інстанції належним чином і доводи сторони захисту, які стосуються питання правонаступництва ОСОБА_8 . Суди лише формально послалися на те, що вона прийняла всю спадщину по закону після смерті чоловіка і цей факт підтверджується її заявою про прийняття спадщини та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, не навівши належного нормативного обґрунтування.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 , у тому числі і в частині витрат на правову допомогу.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року відносно ОСОБА_6 скасувати в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 і призначити в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3