Розлучення по-українські

Розлучення сьогодні дороге задоволення. На жаль, не завжди можна передбачити його результати та процес протікання.

Можна побачити багато сімейних пар, які проживають разом за звичкою, через зручність. Вони не хочуть щось змінювати у своєму житті, але систематично стикаються із сімейними сварками, бійками, конфліктами.

Саме жахливе, що свідками невдалих сімейних стосунків подружжя стають їхні діти.

Дітьми часто маніпулюють батьки та використовують у своїх цілях. Вони стають заручниками ситуації, отримують негативний досвід та приклад батьків, або одного із них. Але в даному випадку не можна говорити про батьківство.

Чомусь в Україні я спостерігаю цілу тенденцію та закономірність, що після розірвання сімейно-шлюбних відносин уся відповідальність, обов’язки стосовно виховання та матеріального забезпечення дитини лягає на плечі жінки? Це помста за одинокість, прояв чоловічої безвідповідальності, байдужості, недбалості, задоволення власного «его» тощо?

Лише невелика кількість чоловіків, а іноді і жінок, готові добровільно сплачувати аліменти на утримання дитини в сумі, яка необхідна для її гармонійного розвитку й виховання, брати активну участь у вихованні дитини, розвиваючи її здібності, таланти без формальних графіків.

Чому в Україні часто вважається законним не сплачувати аліменти по 6 місяців і більше й не нести за свої дії жодної відповідальності?

Чому в нас вважається правомірним на підставі заяви батька, який проживає окремо від дитини, перевіряти цільове витрачання аліментів в сумі 500 або 1000 гривень на місяць?

Часто читаю статті деяких фахівців у сфері сімейного права про те, що матір часто маніпулює процесом виховання дитини, не дає батькові бачитися з дитиною через відсутність аліментів та інших надходжень на її матеріальне забезпечення.

Відслідковую висновки, думки деяких спеціалістів, що виховання не має жодного відношення до матеріального забезпечення дитини і дані поняття не є взаємопов’язаними. З такими висновками категорично не можу погодитися.

Все має відбуватися виключно в інтересах дитини. Участь батька у вихованні дитини не зводиться лише до процесу спілкування з нею.

Згідно п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року Практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав «ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

• не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;
• не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;
• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;
• не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Отже, фактом позбавлення батьківських прав є не забезпечення дитині необхідного харчування, лікування, не надання доступу до культурних та духовних заходів згідно з вищевказаною Постановою Пленуму Верховного Суду України.

Забезпечення батьком даних умов потребує відповідних коштів.

На сьогодні є загальновідомою обставиною, що мінімально прожитковий мінімум для дитини відповідного рівня встановлений Законом не може забезпечити її повноцінного харчування.

Зараз існують дискусію скільки коштів потрібно для повноцінного харчування дитини? Відповідно до ринкових цін на сьогодні 1 кг якісного м’яса коштує від 100 гривень, якісний сир та інші молочні продукти та інше не може коштувати дешево.

Отже, на повноцінне харчування дитини в середньому необхідно 3000 гривень на місяць, не говорячи про вживання дитиною необхідних для розвитку делікатесів на які вона має право.

Таким чином, можна зробити висновок, що саме спілкування з дитиною може відбуватися без відповідних матеріальних затрат (наприклад за місцем проживання батька), але не процес виховання.

Виховання дитини передбачає відповідні дії зі сторони батьків, а не лише слова та спілкування. Любов, це теорема яку потрібно доводити кожного дня!

Чи можна говорити про батьківство у разі наявності заборгованості у працездатного батька 3, 6 і більше місяців, який не переймається чим сьогодні харчувалася його дитина та які ліки необхідно купувати у разі її хвороби тощо?

Сьогодні ми читаємо, чуємо, що права матері та батька стосовно вирішення питання про визначення місця проживання дитини після розлучення є рівними, але наскільки це відповідає природному праву.

Але будь-який батько, який визначає місця проживання дитини за собою при адекватній, соціалізованій в суспільстві матері має пам’ятати, що жінка з якою він одружиться не зможе любити дитину більше та краще, ніж рідна матір та не дасть її справжньої материнської турботи, уваги й любові.

Рівність прав матері та батька має існувати у разі рівності їхніх обов’язків та одного з основних обов’язків – матеріального забезпечення дитини.

В житті має існувати баланс, батьківство має ґрунтуватися не на задоволенні власних потреб, інтересів, амбіцій, а на реальних вчинках, контакті й взаємодії з дитиною спрямованих на її гармонійний розвиток.

Іноді трапляються випадки, коли місце проживання дитини варто визначати за батьком у разі аморальної поведінки матері, яка може негативно відбитися на процесі вихованні дитини, зловживання матір’ю алкогольними напоями, вживання наркотичних речовин.

Вважаю, що кращий матеріальний стан батька, умови проживання не можуть бути підставою для визначення місця проживання дитини за ним. У даному випадку батько може сплачувати більший розмір аліментів, додаткових витрат, зумовлених особливостями розвитку дитини, активно брати участь у процесі виховання, дарувати подарунки тощо.

Доцільність витрачання великого розміру аліментів зажди можна перевірити через орган опіки та піклування.

Я сподіваюсь, що більша частина державних службовців, адвокатів змінять свої переконання стосовно батьківства під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав та визначення способу участі у вихованні дитини.

Я сподіваюсь, що батьківство не буде ґрунтуватися на папері і батько, який з’являється у житті дитини через декілька років своєї відсутності, не буде пред’являти свої необґрунтовані претензії задля реалізації власних цілей не в інтересах дитини.

В першу чергу усі рішення стосовно стягнення аліментів на утримання дитини, визначення способу участі у вихованні дитини тощо не мають прийматися поверхово й формально, але обов’язково із дотриманням норм права, моралі та реального розуміння життя.

Чи потрібні графіки, згода того з батьків з ким проживає дитина на участь у вихованні дитини, встановлення психологічного контакту, позитивне спілкування? Звичайно, що ні.

Головне, щоб після розлучення дитина зберегла світлі спогади про батька, матір, а час проведений з ними був самим цікавим та незабутнім у її житті!

Автор статті: Олеся Сергієнко - адвокат, засновник та директор ПП юридичної фірми "Компроміс-Право", бізнес-тренер, Голова Рівненського відділення ВГО "Асоціації адвокатів України"