Роз'яснення нотаріусом суті укладеного договору (зокрема, що це купівля-продаж, а не довічне утримання) не є безумовною підставою для відмови у визнанні його недійсним (ВС КЦС справа № 578/817/20 від 10.11.2021 р.)

Фабула судового акту: Часто, підписуючи договори у нотаріуса, люди не вчитуються у положення, де містяться стандартні, універсальні для всіх договорів умови, зокрема: “до підписання Договору нотаріус роз’яснив….положення чинного законодавства України щодо угод купівлі-продажу….”, або ж “сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього правочину, обізнані із загальними вимогами чинного законодавства…усвідомлюючи і розуміючи значення своїх дій…шляхом вільного волевиявлення…” та інші подібні положення. У цій справі, ВС КЦС врахував, що такі роз’яснення нотаріуса не відміняють можливість “помилки” сторони, що є підставою для визнання договору недійсним.

Чоловіку належав будинок і земельна ділянка. Він там був зареєстрований та проживав. У поважному віці (75 років), родичі запропонували здійснювати за ним догляд, після чого він надав згоду на їх реєстрацію у вищевказаному житлі. Згодом - вони запропонували йому укласти договір, який у повній мірі захистив би інтереси сторін, у тому числі щодо зазначеного будинку. Таким чином, були укладені та посвідчені нотаріусом договори купівлі-продажу будинку і землі. Після цього - чоловік продовжував проживати у вказаному будинку. Проте через якийсь час, покупці будинку - його родичі - проти його волі, перемістили його до пансіонату ветеранів війни і праці.

Чоловік вважав, що щодо нього вчинили недобросовісно - замість договору довічного утримання уклали договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Тому подав позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також, просив стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

У позові він вказував, що в силу свого похилого віку та стану здоров'я, він помилився щодо природи оспорюваних правочинів та прав і обов'язків сторін, які за ними виникають, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення спірних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки замість договору довічного утримання, тому вказані договори мають бути визнані недійсними. Зазначеними протиправними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Це рішення було мотивоване тим, що позивач є особою похилого віку, але на час укладення оспорюваних правочинів йому було 75 років і відсутні докази його хвороби, чи необхідності сторонньої допомоги. До того ж, ним не підтверджено, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені під впливом помилки, оскільки при їх укладанні нотаріусом було роз`яснено сторонам договору його зміст, вони були ознайомлені з природою правочину. Факт проживання позивача протягом тривалого часу у спірному житловому будинку не спростовує зазначених висновків суду, оскільки за комунальні послуги сплачували відповідачі. Те, що він не отримував від відповідачів грошові кошти за договорами купівлі-продажу належними доказами не підтверджені та спростовуються умовами вказаного правочину. Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін. Позивач подав касаційну скаргу.

ВС КЦС, касаційну скаргу задовольнив, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивуючи своє рішення, ВС КЦС зазначив:

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на України момент вчинення правочину. Особа, на підтвердження своїх вимог, повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа повинна довести (на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів) - наявність обставин,які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення,і що ці обставини дійсно мають істотне значення.Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Отже у цій справі: Суди першої і апеляційної інстанції, у порушення вимог закону, належним чином не дослідили, що після укладення спірних правочинів позивач тривалий час продовжував проживати у спірному будинку, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки вважав, що укладав саме договір довічного утримання, іншого житла він немає. Суди не звернули уваги, що відповідачі певний час надавали йому допомогу та здійснювали догляд за ним, що може свідчити про неправильність укладення правочину.

Сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.Проте суди по суті лише на підставі цього факту й відмовили у позові. Тому, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, як і порушення суб'єктивного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (ВС КЦС, № 523/7609/17 від 11.08.2021р.;

Реалізація на публічних торгах частки квартири, яка є спільною частковою власністю допускається навіть і без виділення такої частки в натурі (ВС/КЦС у справі № 641/2498/17 від 10.11.2021);

При неповному розрахунку за договором купівлі-продажу належним способом захисту права є стягнення недоотриманих коштів, а не розірвання договору і повернення придбаної речі (ВС/КЦС у справі № 194/342/15-ц від 22.09.2021);

Нотаріус відмовляє у нотаріальній дії у всіх випадках, якщо особа, яка звернулась щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників (ВС КЦС справа №757/22958/19-ц від 16.06.2021 р.)

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 578/817/20

провадження № 61-14802 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйова І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа- Сумський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року у складі судді Савєльєвої А.І. та постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання договорів купівлі продажу недійсними, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він був зареєстрований та з 25 лютого 1969 року по 19 листопада 2019 року проживав у належному йому житловому будинку АДРЕСА_1 , який розташовано на належній йому земельній ділянці, площею 0,0530 га.

У 2008 році відповідачі запропонували здійснювати за ним догляд, після чого він надав згоду на їх реєстрацію у вищевказаному житловому будинку. У 2013 році відповідачі запропонували йому укласти договір, який у повній мірі захистив би інтереси сторін, у тому числі щодо зазначеного будинку.

ОСОБА_3 , діючи недобросовісно, замість договору довічного утримання уклав з ним 30 жовтня 2013 року договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій розташований цей будинок.

При цьому, він продовжував проживати у вищевказаному будинку, а у листопаді 2019 року, проти його волі, відповідачі перемістили його до комунальної установи «Сумський геріатричний пансіонат для ветеранів війни та праці», в якому він перебував протягом трьох місяців. З вищезазначеної комунальної установи його забрала племінниця - ОСОБА_5 .

У силу свого похилого віку та стану здоров`я він помилився щодо природи оспорюваних правочинів та прав і обов`язків сторін, які за ними виникають, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення спірних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки замість договору довічного утримання, тому вказані договори мають бути визнані недійсними. Зазначеними протиправними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, посилаючись на положення статей 203 215 229 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку від 30 жовтня 2013 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, укладені між ним та ОСОБА_3 , стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, на час укладення оспорюваних правочинів йому було 75 років, проте відсутні докази його хвороби, чи необхідності сторонньої допомоги.

Позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені під впливом помилки, оскільки при їх укладенні нотаріусом було роз`яснено сторонам договору його зміст, вони були ознайомлені з природою правочину. Факт проживання позивача протягом тривалого часу у спірному житловому будинку не спростовує зазначених висновків суду, оскільки за комунальні послуги сплачували відповідачі. Доводи позивача про те, що він не отримував від відповідачів грошові кошти за договорами купівлі-продажу належними доказами не підтверджені та спростовуються умовами вказаного правочину. Відсутні докази спричинення позивачу моральної шкоди відповідачами. Відповідачі посилались на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, проте позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки позов необґрунтований, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 належними доказами не підтвердив, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між сторонами спірними договорами купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки.

Оспорювані договори купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року за формою та змістом відповідають вимогам законодавства щодо таких правочинів, їх укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено державним нотаріусом, який встановив особи сторін, перевірив їх дієздатність і наявність волевиявлення ОСОБА_1 , як продавця, на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_3 , а також волевиявлення покупця на прийняття вказаного майна та оплату обумовленої у договорі вартості майна. Укладені договори виконано і реалізовано шляхом підтвердження обома сторонами факту оплати вартості нерухомого майна, про що сторони зазначили у тексті договорів, а також реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 , як покупцем.

Відсутні докази на підтвердження незадовільного стану здоров`я позивача на час укладення спірних правочинів, його потребу у сторонньому догляді. На дату укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 виповнилося 75 років, проте сам лише похилий вік позивача не свідчить про те, що він не розумів та помилявся щодо природи вчинених правочинів та їх наслідків. Продовження проживання позивача у проданому будинку не є безумовною підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки він користувався жилим приміщенням для проживання з дозволу нового власника з огляду на родинні відносини між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 578/817/20 з Великописарівського районного суду Сумської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем укладено спірні договори купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки під впливом помилки, оскільки він мав на меті укласти договір довічного утримання, так як є особою похилого віку, тому потребував стороннього догляду та допомоги. Грошові кошти за спірними правочинами він не отримував, інше житло у нього відсутнє, певний час він продовжував у спірному житлі проживати. Певний час після укладення оспорюваних правочинів відповідачі надавали ОСОБА_1 допомогу шляхом догляду за ним, сплати за комунальні послуги, проте з часом почали його ображати, направляли до хоспіса, будинку престарілих.

Порушено правила підсудності справи, оскільки він звернувся з позовом до Краснопільського районного суду Сумської області за місцем проживання відповідачів, а справу розглянуто Великописарівським районним судом Сумської області.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивач особисто звернувся до державного нотаріуса з питання відчуження належного йому нерухомого майна, надавши нотаріусу відповідні документи. ОСОБА_1 відчужив на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_3 належне йому майно, за що отримав грошові кошти у визначеному у договорі розмірі. ОСОБА_1 чітко розумів та погоджувався з природою оспорюваних правочинів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2013 року належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_3 належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 18-21, т. 1).

30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_3 належну йому на праві власності земельну ділянку, площею 0,530 га, по АДРЕСА_1 (а.с. 25-28, т. 1).

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у суді першої інстанції заявили клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки спірні договори були укладені 30 жовтня 2013 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у липні 2020 року (а.с. 111-116, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203 655 ЦК Українидоговір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203та 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд у постановах: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, провадження № 61-44057 св 18; від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, провадження № 61-8097 св 20; від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, провадження № 61-1142 св 20; від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, провадження № 61-6519 св 21.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону належним чином не дослідили тієї обставини, що після укладення спірних правочинів позивач тривалий час продовжував проживати у спірному будинку, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки вважав, що укладав саме договір довічного утримання, іншого житла він немає. Суди не звернули уваги на доводи позивача про те, що відповідачі певний час надавали йому допомогу та здійснювали догляд за ним, що може свідчити про неправильність укладення правочину.

Крім того, суди у порушення зазначених вище положень закону не перевірили, чи є спірний житловий будинок, який був переданий у власність ОСОБА_3 , єдиним житлом позивача. Сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову. Проте суди по суті лише на підставі цього факту й відмовили у позові.

Оскільки Верховний Суд доходить висновку про те, що судом не всі обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, досліджені й оцінені, а від цього буде залежати необхідність дослідження доводів відповідачів про застосування строку позовної давності, які судами не вирішувалися, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, так як суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості досліджувати, оцінювати й встановлювати відповідні обставини, що також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18.

Без виконання цих процесуальних дій, без установлення, дослідження та оцінки доказів, ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Верховний Суд звертає увагу на те, що безпідставними є доводи касаційної скарги про розгляд справи з порушенням територіальної юрисдикції, оскільки відповідно до розпорядження Краснопільського районного суду Сумської області від 24 липня 2020 року № 02-20 ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 23 липня 2020 року задоволено самовідвід судді Басової В. І. Повторним автоматичним розподілом через автоматизовану систему документообігу суду з протоколом від 24 липня 2020 року встановлено неможливість автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Таким чином, у Краснопільському районному суді Сумської області було неможливо утворити склад суду, необхідний для розгляду цієї справ у встановлені процесуальним законодавством строки, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 31 ЦПК Українисправу № 578/817/20 передано на розгляд до Великописарівського районного суду Сумської області, як найбільше територіально наближеного до Краснопільського районного суду Сумської області (а.с. 47, т. 1).

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець