Історія справи

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

22 квітня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,суддів: Горелкіної Н.А.,Євграфової Є.П.,Дьоміної О.О.Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку регресу та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання договору поруки удаваним правочином, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2014 року, додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку регресу.

ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору поруки удаваним правочином.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у порядку регресу суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 390 189,04 грн, суму судових витрат у розмірі 3 901,89 грн, а всього - 349 090,93 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_6 в іншій частині відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в частині суми регресу та судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у порядку регресу суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 392 293,48 грн, суму судових витрат у розмірі 3 466,2 грн.

В іншій частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_7 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення щодо відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 не оскаржуються, відтак у касаційному порядку не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17 травня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 42 500 дол. США на умовах повернення у строк до 16 травня 2017 року.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_6, про що того ж дня було укладено договір № 249-02/П-07 (а.с. 13).

ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь AT «Дельта Банк» від 30 червня 2010 року набуло право вимоги за зазначеним кредитним договором та договором, що забезпечує його виконання.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» у квітні 2012 року звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення суми заборгованості з позичальника та його поручителя - ОСОБА_6

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 210 444,04 грн та 2 104,44 грн судових витрат (а.с. 14).

У ході виконавчого провадження ОСОБА_6 16 квітня 2014 року сплатив на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 210 444,04 грн, 210,44 грн судового збору, виконавчий збір у розмірі 21 044 грн та 210,44 грн (а.с. 16-17).

У зв'язку з виконанням рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2012 року постановою державного виконавця від 7 травня 2014 року виконавче провадження було закінчено (а.с. 74, 109).

Станом на 28 липня 2014 року сума заборгованості ОСОБА_7 становила 13 503,08 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складало 160 124,69 грн.

ОСОБА_6 платежами від 15 серпня 2014 року, 27 серпня 2014 року, 28 серпня 2014 року і 29 серпня 2014 року повністю погасив існуючу перед банком заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором, яка виникла після ухвалення рішення суду від 11 грудня 2012 року в розмірі 179 745,45 грн (а.с. 150-152). У зв'язку з цим 1 вересня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» видало ОСОБА_6 довідку про те, що зобов'язання за кредитним договором з 1 вересня 2014 року припинено виконанням, а кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника та поручителя (а.с. 153).

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача як поручителя, який сплатив заборгованість, до ОСОБА_7 виникла регресна вимога, тому стягнув з нього суму сплаченого поручителем за кредитним договором. Додатковим рішення вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив, встановивши, що судові витрати у справі, в якій було ухвалено рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2012 року, не підлягають включенню до судових витрат у цій справі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, правильно вважав, що сума, яка підлягає стягненню, становить 392 293,48 грн. Відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України розміру цієї суми належним чином не спростував.

Під час розгляду справи у касаційному порядку суд позбавлений можливості здійснювати оцінку доказів у порядку, передбаченому статтею 212 ЦПК України та відповідно до норм статті 335 ЦПК України не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції у цій частині не спростовують.

Однак із висновками судів щодо порядку стягнення такої суми погодитися не можна, оскільки вони суперечать вимогам закону.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Нормами частин 1, 2 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктами 2, 3 договору поруки визначено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.

За змістом частини 1 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (частина 2 статті 556 ЦК України).

Таким чином, за наведених обставин відбувається суброгація, тобто перехід права вимоги до боржника від кредитора до поручителя в існуючому зобов'язанні.

Проте ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, вважав, що сплачена поручителем заборгованість позичальника підлягає стягненню у порядку регресу.

Разом із тим суди не звернули уваги, що за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення заборгованості в порядку регресу є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 341 ЦПК України має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відтак судові рішення в частині порядку стягнення суми заборгованості за кредитним договором підлягають зміні.

Керуючись статтями 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2014 року, додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року змінити в частині правового обґрунтування часткового задоволення позову ОСОБА_6, вважати, що спірна сума підлягає стягненню в порядку суброгації.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик Судді:Н.А. Горелкіна О.О. Дьоміна Є.П. Євграфова О.М. Ситнік