Режим окремого проживання подружжя

Часом, через різні причини, різницю поглядів на сімейне життя, чоловік та дружина можуть проживати окремо, а от зважитися на прийняття остаточного рішення щодо розірвання шлюбу не можуть.

Виходом із цієї ситуації і альтернативою розлученню може стати, встановлений в українському законодавстві, режим окремого проживання подружжя або “сепарація”. У багатьох правових системах низки європейських країн: Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Польщі діє давно. В Україні ж уперше цей термін з’явився у 2000 році – після ратифікації Угоди між Україною і Турецькою Республікою «Про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792_600#o97)

Процедура режиму окремого проживання подружжя в Україні передбачена ст.119 Сімейного кодексу України (далі - СК України), за якою режим окремого проживання подружжя встановлюється за заявою подружжя або позовом одного з них (суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14)

Згідно ст. 20 СК України встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені Сімейним Кодексом України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Згідно вимог ч.2 ст.119 СК України припинення сепарації відбувається у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Детально про режим окремого проживання можна ознайомитися за посиланням у моєму відео: https://youtu.be/jH24qKg5cHQ

Адвокати бачать у механізмі сепарації подружжя поступовий процес розірвання шлюбу, а судді сподіваються на те, що це дозволить зберегти сім’ю, і зменшити кількість поданих позовних заяв про розірвання шлюбу.

Враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що основною метою режиму окремого проживання подружжя є збереження шлюбу та убезпечення від прийняття часом поспішного рішення про його розірвання.

Сепарація спрямована й на забезпечення майнових прав та прав на батьківство одного чи обох з подружжя. Так норма закріплює факт, що майно набуте в режимі сепарації, хоч і набуте в шлюбі, не буде вважатись спільним сумісним. А дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення відповідного режиму не вважатиметься такою, що походить від чоловіка у відповідності до вимог ч.2 ст.20 СК України.