Право на забвение: можно ли добиться изъятия из Интернета нежелательных данных о себе

Иван Бунин когда-то написал: «Все проходит, но не все забывается». То же самое можно сказать и об Интернете, который помнит все до мелочей, он — вне времени. Это оправдывает актуальность предоставления права на забвение в современном мире. Рассмотрим, какой механизм защиты такого права теперь действует в Европейском Союзе, и существует ли аналогичная возможность в Украине, сообщает zib.com.ua.

Іспанський прецедент

З активним розвитком мережі Інтернет прискореними темпами набуває актуальності питання захисту честі, гідності та ділової репутації певної особи в контексті поширення щодо неї інформації. Ця тенденція спричинила виникнення в європейській практиці нового фундаментального права — права на забуття в мережі Інтернет (англ. right to be forgotten). Під ним розуміється право фізичної особи за певних умов вимагати від оператора пошукової системи видалення посилань на певні сторінки, які відображаються в списку результатів пошуку при введенні імені такої особи в пошуковий рядок, та в разі відмови оператора — звернутися з такими вимогами до суду.

Хоча ця концепція сформувалася ще у 2010 році у Франції — після прийняття Хартії про право на забуття, активно обговорювати таке право почали після рішення Суду справедливості ЄС у справі «Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Costeja González».

Так, у 2010 році громадянин Іспанії Маріо Костеха Гонсалес подав до Національного агентства із захисту даних Іспанії скаргу проти La Vanguardia Ediciones SL(видавництво щоденної газети) та Google Spain і Google Inc. Він скаржився на те, що за запитом його імені в пошуковику список результатів відображав посилання на дві сторінки каталонської газети, датовані січнем та березнем 1998 року, що містили повідомлення про продаж із аукціону його заставленого будинку.

Чоловік стверджував, що обставини, через які він був змушений позбутися майна, аби покрити заборгованість із соціального страхування, вже давно залишились у минулому. Тож згадування про це тепер є повністю недоречним. М.Гонсалес вимагав від газети видалити або змінити сторінки таким чином, щоб його персональні дані більше не з’являлися, а від Google Spain SL і Google Inc. — видалити ці персональні дані таким чином, аби вони більше не з’являлися в результатах пошуку.

Національне агентство із захисту даних Іспанії відхилило скаргу, пославшись на законність публікації. У свою чергу агентство висунуло компаніям вимогу вжити всіх необхідних заходів для видалення даних з їхнього пошукового індексу та зробити неможливим доступ до них у майбутньому.

Не погодившись із цим, Google Spain SL та Google Inc. подали 2 позови про скасування рішення агентства до Верховного суду Іспанії, а той передав неоднозначну справу до вищої інстанції — Суду справедливості ЄС.

Таблоид: Что надо знать покупая через интернет: полезные советы

Екстериторіальність захисту

ВС Іспанії цікавився:

• чи застосовується директива ЄС про захист персональних даних від 1995 року до таких інформаційно-пошукових систем, як Google?

• чи застосовується право ЄС (директива) до Google Spain, зважаючи на те, що сервер обробки даних цієї компанії розміщений у США?

• чи має фізична особа право вимагати, щоб її персональні дані були видалені із загального доступу за допомогою інформаційно-пошукової системи («право на забуття»)?

У рішенні від 13.05.2014 Суд справедливості зазначив таке.

Навіть якщо сервер обробки даних компанії розташований поза межами ЄС, правила Союзу застосовуються до операторів пошукових систем, якщо вони мають філію або представництво в державі — члені ЄС.

Оскільки пошукові системи контролюють персональні дані, Google не може уникнути відповідальності за європейським правом щодо персональних даних, посилаючись на те, що він є пошуковою системою. Право ЄС на захист персональних даних застосовується, як і право на забуття.

Фізичні особи за певних умов мають право звертатись із запитами до пошукових систем про видалення посилань, які містять персональні дані про них. Це можливо, якщо інформація є неточною, недоречною або надмірною для цілей обробки даних (§93 рішення). Суд установив, що в цій справі втручання в право особи на захист інформації не могло бути виправданим виключно економічним інтересом пошукової системи.

Водночас Суд підтвердив, що право на забуття не є абсолютним. Воно завжди має бути врівноважене з іншими фундаментальними правами, таким як свобода висловлювання думки та свобода засобів масової інформації (§85 рішення). У кожному конкретному випадку має бути дана оцінка характеру відповідної інформації, її вразливості для приватного життя особи та публічного інтересу в доступі до такої інформації. Також може враховуватися роль особи, яка просить видалити інформацію, у публічному житті.

Отже, Суд справедливості визнав право фізичної особи на забуття в Інтернеті. Проте сформулював певні умови, за яких можна звернутися по його захист, зокрема:

• інформація має бути неточною, недоречною або надмірною для цілей обробки даних;

• приватне життя особи повинне бути

вразливим до таких відомостей, а право на нього переважати публічний інтерес у доступі до даних;

• має бути дотримано розумний баланс між правом на забуття та іншими фундаментальними правами.

Таблоид: 10 смешных историй из жизни от пользователей интернета

Попит на видалення

Реакція IT-компаній не змусила себе довго чекати та виявилася в негативному сприйнятті визнання судом права на забуття. Висловлювалася думка, що виникає конфлікт між публічним і приватним інтересами, ризик переписування історії. Адже оператор пошукової системи позбавлений можливості перевірити, наскільки справедливими є вимоги особи, тобто достовірність або законність розміщеної інформації.

Водночас після ухвалення цього рішення Google створив спеціальну форму, за допомогою якої можна скласти запит про видалення персональних даних із результатів пошуку. Причому визначено категорії даних, які підлягають видаленню (наприклад застаріла інформація), та критерії такої операції.

Слідом за Google аналогічна форма для видалення інформації з’явилась у пошукових системах Bing, Яндекс, Рамблер тощо.

До речі, з 1.01.2016 в Росії набрав чинності федеральний закон, яким унесені зміни стосовно права на забуття. Із цієї дати кожен громадянин РФ має право звернутися спочатку до оператора пошукової системи про видалення недостовірних, неактуальних даних або даних щодо нього, поширених із порушенням законодавства, а в разі відмови (яка має бути обґрунтованою) — звернутися до суду.

Статистика, опублікована компаніями Googleта Яндекс, свідчить, що існує достатньо високий попит на видалення певних персональних даних. Зокрема, станом на лютий 2015 року (тобто менш ніж через рік з дати ухвалення вказаного судового рішення) Google отримав 220 тис. таких запитів, а станом на лютий 2018-го їх було вже 2,4 млн.

Більшість запитів стосується видалення достовірної, але неактуальної інформації (наприклад про погашену судимість, арешти за дитячу порнографію чи підозри в скоєнні тяжких злочинів).

Водночас звернення до оператора пошукової системи не гарантує 100-відсоткове видалення інформації. Статистика IT-компаній показує, що задовольняється менше від половини запитів.

Швидше за все, до суду доведеться звертатися тоді, коли мова йде про недостовірність розміщеної інформації чи незаконність її поширення.

Таблоид: Пособие по безопасному пользованию Интернетом

Можливості для України

Щодо перспективності звернення з вимогою про захист свого права на забуття до національних судів, то сьогодні в Україні відсутні норми, які б закріплювали це право. Також немає інформації про законодавчі ініціативи із зазначеного питання.

Утім, убачається, що чинне законодавство все ж дає фізичним особам в Україні можливість звернутися з вимогами про захист цього права до судів. Такі справи мають розглядати суди загальної юрисдикції, оскільки стороною є фізична особа, а предметом позову — зобов’язання видалити певні персональні дані. При зверненні до суду слід керуватися нормами цивільного та цивільного процесуального законодавства України.

Як матеріальні норми можна взяти за основу положення закону «Про захист персональних даних», відповідно до ст.6 якого обробка таких даних здійснюється відкрито та прозоро із застосуванням засобів та в спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. Персональні дані повинні бути достовірними та оновлюватися в міру потреби. Склад і зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно мети їх обробки.

Крім того, у ст.2 закону «Про інформацію» закріплені основні принципи інформаційних відносин, серед яких значаться достовірність і повнота відомостей, правомірність їх одержання, використання, поширення, зберігання та захисту, захищеність особи від утручання в її особисте та сімейне життя.

У Цивільному кодексі чітко не передбачено такого способу захисту, як видалення посилань на певні сторінки в мережі, які відображуються в списку результатів пошуку. Водночас у ст.5 Цивільного процесуального кодексу встановлено, що суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси в спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Також відповідно до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК особі в позовній заяві дозволено вказати спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону та який позивач просить суд визначити в рішенні.

У свою чергу ст.8 закону «Про захист персональних даних» дає суб’єкту персональних даних право:

• пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

• пред’являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким їх володільцем та розпорядником, якщо дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

• звертатися зі скаргами на обробку своїх персональних даних до уповноваженого або суду.

Відповідно до ч.2 ст.15 цього ж закону персональні дані підлягають видаленню або знищенню, зокрема в разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

З огляду на ці положення вбачається, що фізичні особи мають юридичні підстави звертатися до суду загальної юрисдикції з вимогами про зобов’язання видалити певні персональні дані, які відображуються в списку результатів пошуку. Проте слід ураховувати, що особа повинна спочатку звернутися до оператора пошукової системи про видалення даних про неї.

Отже, фізичні особи вже нині можуть активно захищати своє право на забуття в мережі. Це дасть поштовх розвитку законодавства України в зазначеному напрямку.

Таблоид: Уязвимость сети: как защитить свои данные в интернете

Автор статьи: Екатерина НАУМЕНКО, юрист Правовой корпорации «Татаров Фаринник Головко»

Фото: Татаров Фаринник Головко