Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С.,Колесника П.І.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б.,розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_13 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу за заявою публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі - ПАТ «СК «Країна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_13 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

Позивач зазначав, що 8 жовтня 2012 року о 19 год. на вул. Р. Люксембург-Комкова у м. Херсоні сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля ВАЗ 2115, що належить ОСОБА_14, під керуванням ОСОБА_13 та автобуса КАВЗ 3976, що належить військовій частині 3056 Внутрішніх військ МВС України (далі - в/ч 3056), під керуванням ОСОБА_15

Дніпровський районний суд м. Херсона постановою від 27 листопада 2012 року визнав ОСОБА_13 винною у скоєнні ДТП.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідачки була застрахована у ПАТ «СК «Країна», 13 лютого 2013 року в/ч 3056 звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, яке було сплачено в розмірі 6 тис. 390 грн 82 коп. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_13 суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Дніпровський районний суд м. Херсона рішенням від 26 лютого 2015 року позовні вимоги ПАТ «СК «Країна» задовольнив: стягнув з ОСОБА_13 на користь цього товариства 6 тис. 390 грн 82 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «СК «Країна» відмовив.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 квітня 2015 року ПАТ «СК «Країна» просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ПАТ «СК «Країна» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, 12 лютого, 29 квітня, 15 жовтня 2014 року та копію постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «СК «Країна» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 8 жовтня 2012 року о 19 год. на вул. Р. Люксембург-Комкова у м. Херсоні сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 2115, що належить ОСОБА_14, під керуванням ОСОБА_13 та автобуса КАВЗ 3976, що належить в/ч 3056, під керуванням ОСОБА_15

Дніпровський районний суд м. Херсона постановою від 27 листопада 2012 року винною у скоєнні ДТП визнав ОСОБА_13 та наклав адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на шість місяців.

На підставі поліса обов'язкового страхування від 9 грудня 2011 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ 2115 ОСОБА_14 була застрахована у ПАТ «СК «Країна».

Згідно зі звітом про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту складає 25 тис. 392 грн 2 коп., ринкова вартість - 21 тис. 900 грн 82 коп., вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 12 тис. 826 грн 48 коп. Різниця між дійсною ринковою вартістю транспортного засобу на дату події, вартістю залишків транспортного засобу та франшизою складає 6 тис. 390 грн 82 коп.

13 лютого 2013 року в/ч 3056 звернулась до ПАТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 6 тис. 390 грн 82 коп., яке було сплачено їй страховиком згідно з платіжним дорученням від 14 травня 2013 року.

ПАТ «СК «Країна» на адресу ОСОБА_13 було направлено вимогу про сплату боргу в сумі 6 тис. 390 грн 82 коп., яку остання отримала 17 січня 2014 року.

ОСОБА_13 надала докази, що вона з поважних причин не виконала вимоги підпункту 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 Закону № 1961-IV.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «СК «Країна», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала вимог Закону № 1961-IV та не повідомила у письмовій формі страховика про настання страхового випадку у строки та за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 цього Закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «СК «Країна», апеляційний суд вважав, що відповідачка як водій забезпеченого транспортного засобу з поважних причин не могла виконати обов'язок щодо повідомлення про ДТП страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до вимог статті 33 цього Закону. Згідно з підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Погоджуючись із висновками апеляційного суду, суд касаційної інстанції разом з тим указав на те, що нормами підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Тому сам по собі факт відсутності повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, до яких відносяться й регресні зобов'язання, тому спори щодо таких зобов'язань мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, 12 лютого, 29 квітня, 15 жовтня 2014 року та постанові Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційні суди, установивши, що відповідач на порушення вимог Закону № 1961-IV не повідомив страховика в письмовій формі про настання страхового випадку, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення зі страхувальника на користь страховика в порядку регресу виплаченого ним потерпілій особі страхового відшкодування.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом № 1961-IV та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» внесено зміни у статтю 33 Закону № 1961-IV, зокрема розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі - МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Разом з тим за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що відповідачка як водій забезпеченого транспортного засобу з поважних причин не змогла виконати обов'язок щодо повідомлення страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про ДТП протягом передбаченого підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV строку, про що надано відповідні документи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Тому підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 квітня 2015 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 15 квітня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. ОхрімчукСудді:В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема