Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Ягодинської митниці (далі - Митниця) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДМСУ, Митниці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі.

На обґрунтування позову послався на те, що Волинський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2010 року, яка залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2012 року, поновив його на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Митниці з 29 жовтня 2010 року та постановив стягнути на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з моменту звільнення - 28 жовтня 2010 року - по момент його поновлення на посаді постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року. Однак фактично його було поновлено на роботі лише 2 жовтня 2012 троку, а тому відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв'язку з затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі, а саме з 21 грудня 2010 року по 2 жовтня 2012 року.

Суди встановили, що Волинський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив: поновив його на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Ягодин» Митниці з 29 жовтня 2010 року, постановив стягнути з останньої на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 4597 грн 92 коп. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2745 грн 98 коп. звернуто до негайного виконання.

Зазначена вище постанова Волинського окружного адміністративного суду залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2012 року.

Виконавчий лист на виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року представник позивача отримав 5 січня 2011 року та пред'явив його до виконання 24 грудня 2012 року.

На час пред'явлення виконавчого листа до виконання постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі добровільно виконана ДМСУ шляхом прийняття наказу від 2 жовтня 2012 року № 1967-к «По особовому складу митних органів», яким скасовано пункт 2 наказу ДМСУ від 28 жовтня 2010 року № 2042-к «По особовому складу митних органів» в частині звільнення позивача та поновлено його на вказаній посаді з 29 жовтня 2010 року, про що у трудову книжку ОСОБА_1 внесено відповідний запис.

Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 1 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року, у задоволенні позову про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що ОСОБА_1 не вчинив необхідних дій, спрямованих на примусове виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, що, зокрема, мало наслідком його несвоєчасне виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 236 КЗпП, просить: скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року та прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції; стягнути з Митниці на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року (№ К/800/5291/14), у якій цей суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі добровільно виконана ДМСУ шляхом прийняття наказу лише від 2 жовтня 2012 року № 1967-к «По особовому складу митних органів», колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду у зв'язку з тим, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України справу розглядає за правилами глави 3 розділу IV КАС, а не як суд, що має повноваження встановлювати фактичні обставини справи.

Оскільки касаційний суд у справі, що розглядається, неправильно застосував статтю 236 КЗпП, ухвала Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIIІ «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко І.Л. Самсін М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко