Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області (далі - Інспекції) до Шипинецької сільської ради, треті особи - державне підприємство «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, ОСОБА_11, про виконання вимоги,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року Інспекція звернулася до суду із позовом, у якому просила зобов'язати Шипинецьку сільську раду виконати вимогу Кіцманської міжрайонної державної фінансової інспекції від 25 вересня 2012 року № 24-26-13/918, а саме провести претензійно-позовну роботу з ОСОБА_11 щодо повернення коштів у сумі 21 908 грн до місцевих бюджетів.

На обґрунтування позовних вимог Інспекція послалася на те, що в результаті невідшкодування ОСОБА_11 втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва при зміні цільового призначення земельної ділянки завдано збитків: сільському бюджету (60 %) на суму 13 144 грн 80 коп., обласному бюджету (25 %) на суму 5 477 грн та районному бюджету (15 %) на суму 3 286 грн 20 коп.

Суди встановили, що на підставі направлень на проведення ревізії від 27 червня та 1 серпня 2012 року Інспекція з 27 червня 2012 року по 31 серпня 2012 року провела планову ревізію формування та виконання сільського бюджету, фінансово-господарської діяльності установ, що утримуються за рахунок цього бюджету, у Шипинецькій сільській раді за 2009-2011 роки та січень-липень 2012 року. За результатами проведеної ревізії складено акт від 10 вересня 2012 року № 26-22/89.

9 серпня 2012 року Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області провела перевірку ОСОБА_11, під час якої встановила, що останній порушив вимоги статей 125, 126, 168, пунктів «б», «и» статті 211 Земельного кодексу України, а саме: самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 1,3348 га, в тому числі із земель лісогосподарського призначення площею 0,7862 га та із земель запасу Шипинецької сільської ради площею 0,5486 га, згідно із ситуаційним планом, виконаним проектною організацією ПП «Експертзем», розташовану по АДРЕСА_1 за межами села Шипинці Кіцманського району Чернівецької області. Самовільне зайняття земельної ділянки здійснено шляхом встановлення ОСОБА_11 по периметру земельної ділянки металевої сітки, зведенням двох капітальних будівель, зняттям та перенесенням грунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу на площі 0,9127 га та облаштуванням штучної закритої водойми.

25 вересня 2012 року Інспекція надіслала відповідачу лист- вимогу № 24-26-13/918 «Про усунення виявлених ревізією недоліків і порушень». Зокрема, у пункті 3 вимоги зобов'язано Шипинецьку сільську раду провести претензійно-позовну роботу з ОСОБА_11 щодо повернення до бюджету сільської ради втрат сільськогосподарського виробництва в розмірі 21 908 грн.

Оскільки, відповідач в добровільному порядку не усунув вказані в акті ревізії порушення, то позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 13 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2014 року, у задоволенні позову Інспекції відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Інспекція просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення.

На обґрунтування заяви надала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року (справа № К/9991/2950/11), 26 червня 2012 року (справа № К/9991/91151/11), 5 лютого 2013 року (справа № К/9991/77628/11), 19 лютого 2013 року (справи №№ К/9991/29117/12, К/9991/80163/12), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 7, 10 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII).

У наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України касаційний суд у подібних відносинах виходив із того, що орган контрольно-ревізійної служби наділений повноваженнями звернутися до суду з позовом про зобов'язання об'єкта контролю виконати вимогу, адресовану йому.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що оскільки примусове відшкодування шкоди відбувається судом за відповідним позовом про її стягнення, то спонукання підконтрольної установи в судовому порядку до виконання вимоги інспекції, у тому числі з зобов'язанням до використання права на судовий захист, є необґрунтованим.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви Інспекції про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2014 року слід відмовити.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно) Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Положенням також установлено, що якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави. Вказане право Держфінінспекції закріплене і в пункті 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила відповідачу лист-вимогу № 24-26-13/918, у пункті 3 якої зобов'язала Шипинецьку сільську раду провести претензійно-позовну роботу з ОСОБА_11 щодо повернення до бюджету сільської ради втрат сільськогосподарського виробництва в розмірі 21 908 грн. Ця вимога Інспекції вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня, 13 травня та 18 вересня 2014 року, 20 січня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-332а14, 21-601а14 відповідно).

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про протиправність дій Інспекції щодо спонукання підконтрольної установи в судовому порядку виконати вимогу про зобов'язання до використання права на судовий захист.

Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков П.В. ПанталієнкоМ.І. Гриців О.Б. ПрокопенкоО.А. Коротких І.Л. СамсінО.В. Кривенда О.О. Терлецький В.Л. Маринченко