ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат), Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2009 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії відповідачів неправомірними та зобов'язати їх вчинити відповідні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачі неправомірно відмовили йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи, яка передбачена Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-ХІІ).

Ленінський районний суд міста Миколаєва постановою від 30 серпня

2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 9 лютого 2011 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Відповідно до пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Посвідчення «інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Суди встановили, що ОСОБА_11 звільнився з військової служби

15 грудня 1992 року за станом здоров'я, є учасником бойових дій та з 31 березня 2009 року - інвалідом війни ІІІ групи (посвідчення інваліда війни від 31 березня

2009 року серія НОМЕР_1).

У травні 2009 року він звернувся до Військкомату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи.

Військкомат листом від 21 травня 2009 року роз'яснив ОСОБА_11 про відсутність у нього права на вказану виплату.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16 Закону № 2011-ХІІ та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року

№ 499 (далі - Порядок, постанова № 499 відповідно).

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня, 4 та 13 листопада 2014 року

справи №№ К/800/1679/14, К/9991/90365/11, К/800/50716/14 відповідно), які, на думку ОСОБА_11, підтверджують неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2015 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У судових рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд виходив із того, що особи, які звільнені з військової служби до 1 січня 2007 року та, відповідно, яким встановлена інвалідність після вказаної дати внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач звільнений з військової служби у 1992 році, а інвалідність встановлена у 2009 році, підстав для нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої редакцією частини другої статті

16 Закону № 2011-ХІІ, яка набрала чинності 1 січня 2007 року, немає.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, одноразова грошова допомога інвалідам ІІІ групи виплачується у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2014 року

справа № 21-446а14).

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_11 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. ГрицівО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький