ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_11 до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
ФОП ОСОБА_11 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0000321818, яким йому було збільшено грошове зобов'язання за платежем «орендна плата» в загальному розмірі на 5442 грн 44 коп., у тому числі: за основним платежем - на 3628 грн 29 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1814 грн 15 коп.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що пунктом 8 договору оренди землі від 27 грудня 2006 року та пунктом 8 угоди про внесення змін до договору оренди землі від 23 квітня 2007 року, укладеними з Ямпільською селищною радою Ямпільського району Сумської області (далі - Селищна рада), передбачено, що розмір орендної плати за рік становить 1 % від нормативної грошової оцінки земель під проїздами та площадками, а тому висновки Інспекції про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими.
Суди встановили, що 27 грудня 2006 року між позивачем та Селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким позивачу надана у користування земельна ділянка загальною площею 1,4946 га, в тому числі під капітальною одноповерховою будівлею - 0,2698 га, під проїздами та площадками - 1,2248 га, за адресою: АДРЕСА_1.
8 лютого 2007 року між Селищною радою та ФОП ОСОБА_11 укладено договір оренди земельної ділянки комерційного призначення, яка знаходиться на території Селищної ради за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким позивачу надана в користування земельна ділянка загальною площею 0,4811 га, в тому числі: забудованих земель - 0,4811 га, з них: землі, які використовуються в комерційних цілях, - 0,4811 га, в тому числі під капітальною забудовою - 0,2238 га, під проїздами та площадками - 0,2573 га, відповідно дольових часток в об'єкті нерухомого майна: 1/3 частини ОСОБА_11, 2/3 частини ОСОБА_12 Договір укладено терміном до 13 липня 2055 року.
23 квітня 2007 року до договору оренди землі від 8 лютого 2007 року складена угода про внесення змін, пунктом 2 якої визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 325 822 грн 80 коп., у тому числі капітальна одноповерхова забудова - 58 816 грн 40 коп. та під проїздами та площадками - 267 006 грн 40 коп.
Пунктом 8 договору оренди землі від 27 грудня 2006 року та пунктом 8 угоди про внесення змін до договору оренди землі від 23 квітня 2007 року, укладеними з Селищною радою, передбачено, що розмір орендної плати за рік становить 1 % від нормативної грошової оцінки земель під проїздами та площадками.
8 квітня 2014 року Інспекція провела камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації з плати за землю за 2014 рік, поданій 12 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_11, за результатами якої складено акт від 10 квітня 2014 року.
30 квітня 2014 року на підставі зазначеного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0000321818 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «орендна плата» на 5442 грн 44 коп., у тому числі: за основним платежем - на 3628 грн 29 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1814 грн 15 коп.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 13 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 30 квітня 2014 року № 0000321818 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати на суму 5008 грн 35 коп., з яких: за основним платежем - на 3338 грн 90 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1669 грн 45 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_11 до Інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування заяви Інспекція посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2014 року (К/800/60262/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 січня 2015 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК) в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, та в ухвалі від 4 червня 2014 року (№ К/800/60262/13).
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо наявності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач правомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі державної і комунальної власності за договором оренди землі в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки землі замість встановлених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК 3 %.
Натомість в ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що, враховуючи передбачену змістом договору можливість зміни розміру орендної плати, а також зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, після набрання чинності ПК (з 1 січня 2011 року) позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень, передбачених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, та розміру нової грошової оцінки земельних ділянок.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року № 21-274а14.
Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький