Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,суддів:Берднік І.С., Гуля В.С., Гусака М.Б., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Шицького І.Б., -

за участю представників:

Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Максименко А.П., Сундалової М.В.,

товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» - Бречко О.Г.,

Коваленка Р.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.12.2013 р. у справі

№ 18/1561/12 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, -

в с т а н о в и л и:

У серпні 2012 р. товариство з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Полтавської області із позовом до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК України) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК України від 03.07.2012 р. № 02/86-рш.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що воно не допустило у своїй діяльності порушень законодавства про захист економічної конкуренції, про які зазначено у рішенні № 02/86-рш.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого протоколом установчих зборів учасників від 14.06.2011 р. № 1.

До складу Товариства на правах виробничих цехів входять 39 автобусних станцій, які знаходяться по всій території Полтавської області та відповідно до укладених Товариством договорів із суб'єктами господарювання - перевізниками здійснюють продаж квитків пасажирам на приміські маршрути.

03.07.2012 р. відділенням АМК України у справі № 02-02-50/46-2012 було прийнято рішення № 02/86-рш «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», яким визнано, що за підсумками роботи за 2011 р. Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам у межах Полтавської області. Також визнано, що дії Товариства з продажу квитків автомобільних перевізників пасажирам на приміських маршрутах за вартістю з урахуванням додаткових 20 %, а також обрахування винагороди автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках з перевізниками, які здійснюють приміські пасажирські перевезення, як 10 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахуванням додаткових 20 %, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Зобов'язано Товариство у двомісячний термін із дня одержання рішення відділення АМК України здійснити перерахунок отриманої автостанцією винагороди за обов'язкові автостанційні послуги та перерахувати автомобільним перевізникам кошти, отримані автостанцією понад 10 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків. За такі порушення на позивача було накладено штраф у загальному розмірі 136 000,00 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.06.2013 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р., позов задоволено. Визнано недійсними п.п. 2-6 рішення адміністративної колегії відділення АМК України від 03.07.2012 р. № 02/86-рш.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 р. рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи постанову, суд касаційної інстанції виходив із доведеності, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище у межах Полтавської області та, зловживаючи цим становищем, здійснював продаж квитків автомобільних перевізників пасажирам на приміських маршрутах за вартістю з урахуванням додаткових 20 %, а також обраховував винагороду автостанції, як 10 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахуванням додаткових 20 %, що є порушеннями конкурентного законодавства, а саме ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.12.2013 р. Товариство посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014 р. у справі № К/800/42900/14, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий господарський суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до п. 2. ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Судами встановлено, що Товариство - єдиний суб'єкт господарювання, що надає послуги автомобільним перевізникам і пасажирам, та відповідно до

ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за підсумками роботи за 2011 р. займає монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг у межах Полтавської області.

Суд касаційної інстанції встановив, що Товариство протягом 2011 р. здійснювало продаж квитків автомобільних перевізників пасажирам з урахуванням додаткових 20 % та обрахування винагороди автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках із перевізниками як 10 % від вартості реалізованих квитків, що згідно з ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку зазначених послуг шляхом ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

З ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014 р. вбачається, що предметом позову у справі № К/800/42900/14 є визнання протиправними дій Міністерства доходів і зборів України щодо надання роз'яснення від 09.06.2011 р. № 6896/5/16-1516. Предметом розгляду в адміністративній справі було питання правомірності дій контролюючого органу з приводу наявності компетенції щодо надання консультації про практичне застосування окремих норм податкового законодавства, що регулюється ст. 52 Податкового кодексу України, і саме на застосуванні цієї норми ґрунтується надана для порівняння ухвала Вищого адміністративного суду України від

6 листопада 2014 року.

Питання про застосування положень ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» чи правильність нарахування податку на додану вартість при продажу квитків на перевезення пасажирським автомобільним транспортом адміністративним судом при розгляді справи не вирішувалося.

Отже, факт неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах не знайшов підтвердження.

Відповідно до ст.ст. 11115 , 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду у касаційному порядку виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Оскільки передбачені ст. 11116 ГПК України підстави перегляду Верховним Судом України судових рішень господарських судів відсутні, то у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11123 , 11124 , 11126 , 11128 ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК України.

Головуючий В.П. БарбараСудді:І.С. Берднік В.С. Гуль М.Б. Гусак Т.Є. Жайворонок А.А. Ємець П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Б. ШицькийПравова позиція у справі № 3-212гс14

Відповідно до ст.ст. 11115 , 11116 ГПК України сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду у касаційному порядку виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Суддя

Верховного Суду України І.Б.Шицький