Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - Підприємство) до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Інспекції від 12 квітня 2013 року

№ 04-05-05-15/4808 в частині вимог про таке:

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЕВ-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ) зайво сплачені кошти (матеріальну шкоду (збитки)) на загальну суму 18 797 грн 18 коп., отримані внаслідок завищення розміру кошторисного прибутку по договору від 7 жовтня 2011 року № ПР/В-11665/НЮ на суму 17 355 грн 7 коп. та адміністративні витрати на суму 1442 грн 11 коп.;

- стягнення з осіб, винних у понаднормовому списанні матеріальних цінностей на суму 538 891 грн 84 коп., шкоду у порядку та розмірах, встановлених

статтями 130, 133, 136 Кодексу законів про працю України;

- зобов'язати поновити в обліку Підприємства вартість 373 вантажних вагонів на суму 4 476 000 грн шляхом повернення вказаних основних засобів, а в разі відсутності майна - відобразити як нестачу та стягнути вартість нестачі з винних осіб.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 червня

2013 року позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував вимогу в частині стягнення з ТОВ зайво сплачених коштів та адміністративних витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Своє рішення суд обґрунтував тим, що на момент розгляду цієї справи постановою Інспекції від 18 квітня 2013 року

№ 028/13 справу про адміністративне правопорушення щодо особи, яка допустила включення до акта виконаних робіт завищеного розміру кошторисного прибутку та адміністративних витрат, закрито у зв'язку із відсутністю складу правопорушення.

Із наведеним обґрунтуванням погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, який своєю ухвалою від 20 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 березня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив. У своєму рішенні суд касаційної інстанції зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов'язковою до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства. Правильність обчислення збитків та повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не суд в порядку адміністративного судочинства про визнання вимоги протиправною.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року, 14 січня, 10 квітня 2014 року у справах

№№ К/9991/33367/12, К/800/35889/13, К/800/18007/13 відповідно та постанову Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2013 року у справі

№ К-22637/10, у яких цей суд зазначив, що органи державної контрольно-ревізійної служби, здійснюючи державний фінансовий контроль за використанням коштів і майна та збереженням державних фінансових ресурсів, не наділені повноваженнями щодо спонукання господарюючого суб'єкта на проведення претензійно-позовної роботи чи здійснення коригування фінансового обліку.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ та, зокрема, у постанові від

15 квітня 2015 року у справі № 21-40а14 зазначив таке.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальность винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Зважаючи на те, що Підприємство звернулося з позовом про визнання вимоги протиправною, а не Інспекція про стягнення збитків, суд касаційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного підприємства «Придніпровська залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький