Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кіра Пластініна Україна» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (на сьогодні - державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві; далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2011 року № 02322308 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (далі - оскаржуване податкове рішення).

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що ДПІ на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки від 18 березня 2011 року винесла оскаржуване податкове рішення, відповідно до якого до Товариства за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 480 грн. Разом із цим Товариство вказало на порушення ДПІ при винесенні оскаржуваного податкового рішення строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час вчинення правопорушення; далі - ГК).

Суди встановили, що ДПІ провела фактичну перевірку Товариства, за результатами якої складено акт перевірки від 18 березня 2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення Товариством пункту 2.6 Положення в частині незабезпечення оприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) на підставі фіскального звітного чека від 9 лютого 2010 року № 448.

На підставі цього акта перевірки ДПІ прийняла оскаржуване податкове рішення, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 480 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2012 року, позов задовольнив.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що висновки ДПІ про порушення Товариством вимог пункту 2.6 Положення щодо несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у сумі 8096 грн знайшло своє підтвердження, однак застосування штрафних санкцій на підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436/95) здійснено без дотримання строків, встановлених статтею 250 ГК.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 2.6 Положення у подібних правовідносинах. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви ДПІ додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року (№ К/800/2408/14), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхнім висновком про те, що штрафні санкції згідно з оскаржуваним податковим рішенням ДПІ застосувала поза межами строку, встановленого сатттею 250 ГК, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1609/ed_2015_04_09/pravo1/T030436.html?pravo=1> що є підставою для його скасування.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 23 вересня 2014 року (№ К/800/2408/14) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що застосування фінансових санкцій за порушення вимог пункту 2.6 Положення є обґрунтованим. Питання ж про закінчення встановлених статтею 250 ГК строків застосування адміністратвино-господарських санкцій за вчинення порушень правил здійснення господарської діяльності не вирішувалося.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. ПрокопенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. ГрицівО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький