Історія справи

Постанова ВСУ від 06.07.2016 року у справі №3-323гс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоЖайворонок Т.Є.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Потильчака О.І., - за участю представників:

приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» - Воробйова А.В.,

державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» - Кафтана А.М., Рибака А.В., Очколяса Д.В.,

Міністерства інфраструктури України - Сьомочкіної О.С., Коренчук О.М.,

державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Сидоренко Д.О., Мишко О.В.,

Генеральної прокуратури України - Гнатюка М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (далі - ДП «ІМТП») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року у справі № 910/16253/15 за позовом приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (далі - ПП «КТІ») до ДП «ІМТП», Міністерства інфраструктури України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), за участю прокуратури міста Києва, про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ПП «КТІ» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 червня 2005 року між ним і ДП «ІМТП» укладено договір про спільну діяльність строком дії до 2035 року, на підставі якого сторони зобов'язалися об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою отримання прибутку. Розмір фактичних витрат, здійснених за рахунок вкладу позивача на розвиток інфраструктури відповідача (в тому числі реконструкцію та будівництво) в рамках цього договору, становить 17 059 753,03 доларів США, що еквівалентно 369 347 661,49 грн за офіційним курсом НБУ на 18 червня 2015 року, і такі кошти підлягають поверненню на підставі п.п. 5.6, 11.6 договору. Розмір частини вкладу позивача, за рахунок якої здійснено ремонт і модернізацію технологічного обладнання відповідача в рамках цього договору, становить 3 595 098,00 доларів США, що еквівалентно 77 834 716,55 грн за офіційним курсом НБУ на 18 червня 2015 року. Ці кошти підлягають поверненню на підставі ч. 2 ст. 1141 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) у зв'язку з припиненням дії договору. ПП «КТІ» просило стягнути:

1) з ДП «ІМТП»:

- частину вкладу, витрачену позивачем на розвиток інфраструктури порту, у розмірі 369 347 661,49 грн;

- 3 % річних від суми боргу з повернення частини вкладу, витраченої на розвиток інфраструктури порту, у розмірі 424 998,17 грн;

- частину вкладу, витрачену на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання порту, у розмірі 77 834 716,55 грн;

- 3 % річних від суми боргу з повернення частини вкладу, витраченої на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання порту, у розмірі 115 151,48 грн;

2) солідарно з ДП «ІМТП», Міністерства інфраструктури України та головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 11 700 670 005,62 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 5 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано у частині відмови у стягненні вкладу в розмірі 257 792 400,00 грн, у цій частині прийнято нове рішення про стягнення з ДП «ІМТП» на користь ПП «КТІ» вкладу в розмірі 257 792 400,00 грн. Справу в частині стягнення вкладу в розмірі 77 834 716,55 грн направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення залишено без змін.

У заяві про перегляд, з урахуванням поданих доповнень, із підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ДП «ІМПТ» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2015 року, посилаючись на неоднакове і неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 жовтня 2008 року у справі № 30-25/332-04-10905, від 25 березня 2009 року у справі № 2-24/4765-2008 та від 22 липня 2013 року у справі № 5002-1/1593-2012, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 22 червня 2005 року між ДП «ІМТП» (Порт) та приватним підприємством «Укртрансконтейнер» (після зміни найменування - ПП «КТІ») (Підприємство) було укладено договір № 435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту (договір простого товариства) (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 2.1, 3.1, 11.1 Договору його сторони зобов'язалися об'єднати свої вклади і без створення юридичної особи спільно діяти з метою отримання прибутку шляхом: виконання комплексу заходів, направлених на організацію, забезпечення та розвиток вантажної і матеріально-технічної бази контейнерного термінала Іллічівського морського торговельного порту в межах території згідно з Додатком № 4, з поступовим збільшенням проектної потужності та розширенням площ контейнерного термінала; обробки контейнерних вантажопотоків у порту з використанням виробничого обладнання та інших об'єктів контейнерного термінала; створення усіх необхідних умов для зберігання існуючих і залучення додаткових контейнерних вантажопотоків, а також для обробки вказаних вантажопотоків відповідно до міжнародних стандартів такого сервісу, із дотриманням встановлених норм охорони праці, екологічних, санітарних та інших нормативів. На весь час строку дії Договору ведення спільних справ учасників покладається на Підприємство і здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою відповідно положень Договору та чинного законодавства України. Договір набирає чинності з дати його підписання та діє з 22 червня 2005 року до 31 грудня 2035 року.

Згідно з п. 2.3 Договору сторони здійснюють спільну діяльність переважно на території і акваторії Порту з використанням інженерних та гідротехнічних споруд, виробничих приміщень, виробничого устаткування і транспортних засобів, а також іншого, що належить Порту та Підприємству майна - на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору встановлено, що для досягнення його мети сторони об'єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведено у Додатку № 1 (вклад Порту) та Додатку № 2 (вклад Підприємства), які є його невід'ємною частиною. Грошову оцінку вкладу Порту здійснено на підставі проведеної незалежної експертної оцінки в установленому законом порядку. Копія звіту про оцінку вкладу Порту є невід'ємною частиною Додатку № 1. Грошову оцінку вкладу Підприємства здійснено за згодою сторін, виходячи із розміру належних для внесення у спільну діяльність грошових коштів, а також вартості основних фондів, визначеної за правилами бухгалтерського обліку (Додаток № 2). Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами у якості вкладів для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії Договору, але спільною частковою власністю сторін не є. Після припинення цього Договору вказане майно підлягає обов'язковому та негайному поверненню учаснику, який його надав, з урахуванням відповідних положень цього Договору. Для здійснення спільної діяльності Підприємству, як стороні, уповноваженій на ведення спільних справ, на строк дії Договору, Порт передає у тимчасове володіння та користування (без права розпорядження) майно, перелік якого наведено у Додатку № 1 (вклад Порту), що оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін. Передача Портом майна в якості вкладу за цим Договором не змінює правового статусу цього майна, яке є державною власністю та закріплено за Портом на праві господарського відання.

10 квітня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони виклали у новій редакції Додаток № 2 «Вклад підприємства у спільну діяльність» до Договору та визначили, що Підприємство вносить у якості вкладу грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок та строк внесення яких визначено відповідним графіком. Грошова оцінка вкладу Підприємства становить 51 048 000,00 доларів США (на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання усього 5 889 000,00 доларів США, на придбання нового обладнання 28 880 000,00 доларів США, на розвиток інфраструктури 16 279 000,00 доларів США). Фактична вартість цього вкладу (відповідної частини вкладу) визначається за підсумками кожного звітного кварталу протягом всього періоду інвестування на підставі графіка та підтверджуючих документів. Передбачено, що Підприємство зобов'язано надати Порту документальне підтвердження фактів зарахування відповідних грошових сум на рахунки спільної діяльності у якості вкладу Підприємства, а також фактів витрачання цих грошових сум за цільовим призначенням на основі узгодженого сторонами графіка, тобто оплат на користь відповідних контрагентів, а саме: платіжні, банківські та бухгалтерські документи (акцептовані банком платіжні доручення, виписки по банківським рахункам, договори) в якості підстави для проведення відповідних витрат (п. 4 Додатку № 2).

Пунктом 5.6 Договору у редакції додаткової угоди від 10 квітня 2006 року встановлено, що необхідне для використання у спільній діяльності рухоме майно (основні засоби) Підприємство може набувати за рахунок коштів спільної діяльності за погодженням із Портом, за винятком рухомого майна, яке набувається за рахунок Підприємства згідно з Додатком № 2 до цього Договору. Рухоме майно, придбане за рахунок коштів спільної діяльності, є спільною частковою власністю сторін і його вартість не збільшує розмір внеску жодної зі сторін, а всі видатки з його експлуатації включаються до витрат спільної діяльності. Після припинення Договору понесені Підприємством документально підтверджені та погоджені з Портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (покращення) об'єктів нерухомості Порту, які забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню Портом на умовах, передбачених Договором.

У випадку дострокового розірвання Договору за ініціативою однієї зі сторін без поважних причин, сторона-ініціатор зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані розірванням Договору збитки, у тому числі упущену вигоду (тобто доходи, які сторона (не ініціатор розірвання Договору) могла б отримати за звичайних обставин, якби Договір не було розірвано). Сторони погодили, що поважними причинами дострокового розірвання Договору можуть бути виключно обставини, які зумовлюють неможливість подальшої реалізації спільної діяльності сторін, такі як закони України заборонного характеру, прийняті після його укладення, а також обставини, визначені в п. 11.3 цього Договору (п. 11.2 Договору).

Відповідно до п. 11.6 у всіх випадках припинення цього Договору, не пізніше трьохмісячного строку з дня його припинення, Порт зобов'язаний повернути Підприємству кошти, вкладені Підприємством за погодженням із Портом у будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту в розмірі, встановленому абз. 2 цього пункту (абз. 1 п. 11.6).

У випадку припинення цього Договору у зв'язку зі спливом строку, на який його було укладено, або за взаємною згодою сторін, а також з ініціативи Підприємства (за відсутності вини Порту), - відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об'єктів на день відшкодування. У всіх інших випадках припинення Договору з вини Порту відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється, виходячи із суми фактичних витрат Підприємства (абз. 2 п. 11.6).

На підставі Закону України «Про морські порти України» від 17 травня 2012 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_04/pravo1/T124709.html?pravo=1> року № 4709-VI, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» від 4 березня 2013 року № 133-р <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_03_04/pravo1/KR130133.html?pravo=1>, наказу Міністерства інфраструктури України «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 19 березня 2013 року № 163 визначено правовий режим майна в морському порту, здійснено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, в тому числі ДП «ІМТП», шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів, а також утворено внаслідок виділу ДП «АМПУ», яке віднесено до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Згідно зі статутом ДП «АМПУ», затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 24 березня 2014 року № 149, підприємство є правонаступником реорганізованих державних підприємств у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів (роздільних актів (балансів)) та актів приймання-передачі, зокрема ДП «ІМТП». Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України, нормативно-правовими актами Уповноваженого органу управління та цим статутом.

13 червня 2013 року на виконання наказу Міністерства інфраструктури України «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 19 березня 2013 року № 163 комісією з реорганізації ДП «ІМТП» і ДП «АМПУ» складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 482/19, відповідно до якого частина майна, внесена як вклад Порту у спільну діяльність за Договором, у тому числі причали № 3-4, 5, 6 було передано ДП «АМПУ». Також ДП «АМПУ» було передано гідротехнічні споруди - причали №№ 1, 2, які згідно з пп. 5.12.1.1 п. 5.12.1 Договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою 30 листопада 2012 року) Порт повинен був передати Підприємству до 1 липня 2015 року як вклад у спільну діяльність у рамках другого етапу розвитку контейнерного термінала.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 січня 2015 року у справі № 916/4545/14 за позовом Порту до Підприємства про розірвання договору, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року, Договір розірвано. У цій справі судом встановлено, що ДП «ІМТП», залишаючись стороною Договору, фактично втратило право господарського відання на майно, що є істотною частиною його вкладу у спільну діяльність за Договором, після його державної реєстрації за ДП «АМПУ». Зменшення вкладу Порту у спільну діяльність може призвести до зменшення отриманих ним доходів як учасника цього Договору. Зміни обставин відбулися незалежно від волі ДП «ІМТП» на підставі закону, прийнятого через декілька років після укладення сторонами Договору. Ці істотні обставини - суттєве зменшення вкладу позивача у спільну діяльність - не можуть бути ним усунені при всій турботливості та обачливості, які від нього вимагаються. Подальше виконання Договору порушило би співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б ДП «ІМТП» того, на що воно розраховувало при укладенні Договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, у справі, яка розглядається, суд першої інстанції виходив із того, що:

- сторонами в п.п. 5.6, 11.6 Договору було визначено можливість повернення спірних коштів, по-перше, виключно у випадку попереднього погодження з Портом їх сплати, і по-друге, виключно у визначених абз. 2 п. 11.6 розмірах. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження погодження Портом витрачання спірних коштів в якості оплати робіт із будівництва, реконструкції і модернізації (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту, адже укладений сторонами графік фінансування і використання інвестиційних вкладів визначає лише обсяги зобов'язань позивача за Договором і не підтверджує надання Портом згоди на сплату коштів третім особам в якості оплати робіт із будівництва, реконструкції чи модернізації (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту, а останнім існування таких погоджень заперечується. Внесення визначених Підприємством у позові коштів саме як витрат на ремонт і модернізацію технологічного обладнання Порту в указаному позивачем розмірі, як це передбачено п. 4 додатку № 2 у редакції додаткової угоди від 10 квітня 2006 року, належними і допустимими доказами не доведено;

- зважаючи на приписи ст.ст. 6, 626, 627 ЦК, встановлюючи у положеннях п. 11.6 Договору випадки виникнення у Порту обов'язку з відшкодування на користь Підприємства відповідних коштів, сторони розмежували їх на такі як: закінчення строку дії Договору; взаємна згода сторін на припинення Договору; припинення Договору за ініціативою Підприємства; припинення Договору в будь-якому випадку з вини Порту, і саме виходячи з відповідних підстав визначено порядок встановлення розміру їх відшкодування. Однак Договір було розірвано за рішенням суду у зв'язку зі зміною істотних обставин, якими сторони керувалися при укладені Договору. Наведене свідчить про відсутність вини Порту у припиненні дії Договору, оскільки підставою його розірвання стали обставини, виникнення яких не залежало від волі Порту, що встановлено відповідними судовими рішеннями. Матеріали справи не містять та позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження понесення відповідних витрат у заявленому розмірі (зокрема, платіжних доручень про переказ коштів), спрямованих саме на будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту. Отже, позивачем не доведено існування обставин, з якими положення п. 11.6 Договору передбачають можливість для покладення на Порт обов'язку з відшкодування вкладених Підприємством коштів у будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту (розвиток інфраструктури), оскільки ці положення Договору не містять такого випадку припинення Договору, з яким у Порту виникає відповідний обов'язок з виплати Підприємству спірних коштів, як його розірвання в судовому порядку за відсутності вини Порту, що встановлено відповідними судовими рішеннями;

- розмір вимог про повернення відповідних частин вкладу визначено позивачем у доларах США та заявлено до стягнення у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату подання позову. Водночас положення Договору такого порядку визначення валюти виконання зобов'язань не містить, тому посилання позивача на ст. 533 ЦК є безпідставним;

- оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача 369 347 661,49 грн частини вкладу, витраченої на розвиток інфраструктури Порту, та 77 834 716,55 грн частини вкладу, витраченої на ремонт і модернізацію існуючого технологічного обладнання Порту, є безпідставними та задоволенню не підлягають, відповідно, вимоги позивача про стягнення з Порту 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення сплати зазначених коштів, також задоволенню не підлягають;

- визначаючи умови покладення на сторону, якою було ініційовано дострокове розірвання Договору, обов'язку з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди іншій стороні в положеннях Договору сторонами було визначено, що такий обов'язок настає виключно у випадку відсутності поважних причин відповідного розірвання. Водночас підставою розірвання Договору в судовому порядку стала істотна зміна обставин, яка не залежала від волі сторін (у т.ч. від Порту), та яка унеможливила подальше здійснення спільної діяльності сторін за Договором, а саме: вибуття спірного майна із володіння Порту на виконання вимог закону, що було встановлено в судовому порядку. З огляду на викладене вбачається, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення чинного законодавства України та Договору пов'язують можливість застосування до Порту такого виду відповідальності як стягнення збитків. Крім того, Підприємством не доведено, а судом не встановлено існування правових підстав для покладення на інших відповідачів обов'язку із відшкодування заявлених до стягнення грошових коштів.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд разом із тим зазначив, що:

- суд дійшов помилкового висновку про те, що внесення визначених Підприємством у позові коштів як витрат на ремонт і модернізацію технологічного обладнання Порту в указаному позивачем розмірі належними і допустимими доказами не доведено, оскільки факт внесення позивачем на розрахунковий рахунок спільної діяльності 257 792 400,00 грн, що на період внесення за офіційним курсом НБУ складало 51 048 000,00 доларів США, встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 28 грудня 2011 року у справі № 20-4-34/36-09-910; Портом визнано обставини внесення позивачем вкладу в спільну діяльність у розмірі 257 792 400,00 грн (т. 1, а.с. 161), однак наведене не вплинуло на правильність висновків суду про необґрунтованість позову та відмову в його задоволенні;

- за змістом ч. 2 ст. 1141 ЦК у разі припинення договору простого товариства передбачено повернення учасникам речей, які вони надали у спільне володіння. Ураховуючи, що позов заявлено про стягнення коштів та виходячи зі змісту ст.ст. 179, 181, 192 ЦК, повернення вкладу, внесеного учасником у спільну діяльність у вигляді грошових коштів, є неможливим, оскільки грошові кошти не є річчю. Грошові кошти були спрямовані на обумовлені договором напрями спільної діяльності як засіб платежу і не перебували лише у спільному володінні та користуванні.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанційу частині відмови у стягненні вкладу в розмірі 257 792 400,00 грн і задовольняючи позов у цій частині, суд касаційної інстанції виходив із того, що:

- умови Договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.6, 11.6) спростовують висновок судів про відсутність обов'язку Порту з повернення Підприємству внесеного у спільну діяльність вкладу, за умови його припинення. У межах зобов'язань, які виникли на підставі договору простого товариства і які продовжують існувати після настання юридичних фактів, зазначених у ч. 1 ст. 1141 ЦК, здійснюються розрахунки, розподіл спільного майна, в тому числі й результатів спільної діяльності, а також повернення майна, якщо це передбачено договором прямо чи випливає із нього. Між тим, вказуючи на відсутність в умовах Договору такої підстави для повернення позивачеві внесеного вкладу як розірвання Договору у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин, суди не врахували наведених приписів законодавства, які визначають загальну підставу, із настанням якої в учасника спільної діяльності виникає право на повернення внесеного вкладу - припинення договору простого товариства. Суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для повернення Підприємству внесеного у спільну діяльність вкладу, оскільки таке право позивача, а відповідно й обов'язок Порту на повернення внесеного позивачем у спільну діяльність вкладу, ґрунтується, окрім умов Договору, також і на приписах законів, у тому числі Закону України «Про інвестиційну діяльність»;

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість повернення вкладу, внесеного учасником у спільну діяльність в якості грошових коштів (грошей), і про те, що грошові кошти не є річчю, оскільки грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт внесення позивачем на розрахунковий рахунок спільної діяльності 257 792 400,00 грн, зарахування зазначеної суми коштів на рахунок спільної діяльності, та використання цієї суми на цілі, визначені Договором, а тому висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з Порту внесеного позивачем вкладу у розмірі 257 792 400,00 грн є помилковим;

- відмовляючи із наведених вище підстав у стягненні вкладу в розмірі 77 834 716,55 грн, окрім такої ж суми, що увійшла до складу внеску у розмірі 257 792 400,00 грн, суди попередніх інстанцій помилково не визначили правової природи цих коштів, не надали оцінки доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення зазначеного спору.

У решті позовних вимог (щодо стягнення 3 % річних і збитків) суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення.

У наданих для порівняння постановах суду касаційної інстанції у справах № 5002-2/1593-2012, № 30-25/332-04-10905, № 2-24/4765-2008, застосовуючи положення ч. 2 ст. 1141 ЦК, Вищий господарський суд України виходив зі змісту спірних договорів.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 1141 ЦК, що призвело до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положень ст. 3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843699/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 627 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК).

У справі, що розглядається, спір між сторонами виник щодо застосування наслідків розірвання договору про спільну діяльність.

Отже, відповідно до ст.ст. 1130, 1131 ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі статтями 1132, 1133 ЦК за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

За правилами ч. 2 ст. 1141 ЦК у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Керуючись принципом свободи договору, у справі, що розглядається, сторони передбачили, що після припинення Договору рухоме та нерухоме майно, внесене учасником у якості вкладу для здійснення спільної діяльності, підлягає обов'язковому та негайному поверненню такому учаснику з урахуванням відповідних положень цього Договору. Зокрема, передбачили, що після припинення Договору понесені Підприємством документально підтверджені та узгоджені з Портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (покращення) об'єктів нерухомості Порту, які забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню Портом на умовах, передбачених Договором (пункт 5.6. Договору).

У п. 11.6 Договору сторони визначили сукупність обставин, з настанням яких у Порту виникає обов'язок повернути Підприємству вкладені ним кошти у відповідному розмірі:

- поверненню підлягають кошти, вкладені Підприємством саме в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості Порту;

- ці кошти вкладено Підприємством у будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об'єктів нерухомості за погодженням із Портом;

- відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об'єктів на день відшкодування у випадку, якщо Договір припинено у зв'язку зі спливом строку на який його було укладено, або за взаємною згодою сторін, а також з ініціативи Підприємства (за відсутності вини Порту);

- відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється, виходячи із суми фактичних витрат Підприємства у всіх інших випадках припинення Договору з вини Порту.

Наведених обставин суд ні першої, ні апеляційної інстанції не встановив.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 27 січня 2015 року у справі № 916/4545/14 спірний Договір було розірвано у зв'язку зі зміною істотних обставин, якими сторони керувалися при укладені Договору, за відсутності вини Порту у припиненні дії Договору, оскільки підставою його розірвання стали обставини, виникнення яких не залежало від волі Порту.

Таким чином, не врахувавши, що ч. 2 ст. 1141 ЦК передбачає право учасників простого товариства самостійно визначити в Договорі умови повернення їх вкладів у разі припинення товариства, а п. 11.6 Договору визначено певні обставини, з настанням яких у Порту виникає відповідний обов'язок з виплати Підприємству коштів, переданих у спільне володіння та (або) користування, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про покладення на Порт обов'язку з повернення Підприємству усієї суми вкладу, внесеного ним на розрахунковий рахунок спільної діяльності, керуючись виключно загальними наслідками припинення договору простого товариства, визначеними законом.

Отже, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував положення ч. 2 ст. 1141 ЦК, що призвело до помилкового скасування постанови апеляційного суду та неправильного вирішення спору.

Згідно з пп. «б» п. 2 ч. 2 ст. 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 11116 цього Кодексу має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що були помилково скасовані судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, а постанову Київського апеляційного господарського суду слід залишити в силі.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

В обґрунтування заяви про перегляд із цієї підстави ДП «ІМТП» посилається на порушення судом касаційної інстанції положень ст.ст. 1115, 1117 ГПК, що не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК; копій різних за змістом судових рішень в обґрунтування заяви про перегляд із цієї підстави не надало. Ураховуючи наведене, обставини неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК не підтвердилися.

Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжним дорученням від 3 березня 2016 року № 819 ДП «ІМТП» сплачено судовий збір у розмірі 95 004,00 грн за подання заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року у справі, яка розглядається.

Таким чином, із ПП «КТІ» підлягають стягненню на користь ДП «ІМТП» судові витрати у розмірі 95 004,00 грн.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року у справі № 910/16253/15 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2015 року залишити в силі.

Стягнути з приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» на користь державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» 95 004,00 грн (дев'яносто п'ять тисяч чотири гривні 00 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

ГоловуючийТ.Є. Жайворонок Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік П.І. Колесник О.І. Потильчак