Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом комунального підприємства (далі - КП) «Сєвєродонецька ритуальна служба» до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

(далі - територіальне відділення АМК, АМК відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року КП «Сєвєродонецька ритуальна служба» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірним та скасувати рішення територіального управління АМК від 21 лютого 2012 року № 01-24/21.

На обґрунтування позову послалося на те, що оскаржуваним рішенням визнано позивача - КП «Сєвєродонецька ритульна служба» таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання ритуальних послуг у сегменті виконання адміністративних функцій із управління та контролю у сфері ритуального обслуговування населення (оформлення свідоцтва про поховання) у територіальних межах м. Сєвєродонецьк з часткою 100 %; визнано дії позивача з розроблення, встановлення та застосування економічно необґрунтованої плати за послугу «Оформлення свідоцтва про поховання» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за пунктом 2 статті 50 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_375/ed_2011_07_05/pravo1/T012210.html?pravo=1> та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_98/ed_2011_07_05/pravo1/T012210.html?pravo=1> (далі - Закон № 2210-ІІІ) у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання ритуальних послуг населенню, шляхом встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які не можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено за вказане порушення на позивача штраф у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Суди встановили, що КП «Сєвєродонецька ритуальна служба» зареєстроване виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 4 липня

2005 року.

За дорученням в.о. голови АМК від 18 листопада 2011 року № 01-15/5084 щодо розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вісла» відповідач провів перевірку дотримання законодавства про захист економічної конкуренції

КП «Сєвєродонецька ритуальна служба».

21 лютого 2012 року територіальне відділення АМК прийняло рішення

№ 01-24/21, відповідно до якого визнано, що КП «Сєвєродонецька ритуальна служба» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання ритуальних послуг у сегменті виконання адміністративних функцій із управління та контролю у сфері ритуального обслуговування населення (оформлення свідоцтва про поховання) у територіальних межах м. Сєвєродонецька з часткою 100 %; визнало дії позивача з розроблення, встановлення та застосування економічно необґрунтованої плати за послугу «Оформлення свідоцтва про поховання» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за пунктом 2 статті 50 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_375/ed_2013_07_04/pravo1/T012210.html?pravo=1> та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-ІІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_98/ed_2013_07_04/pravo1/T012210.html?pravo=1>у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання ритуальних послуг населенню, шляхом встановлення таких цін реалізації товару (послуги), яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено за вказане порушення на позивача штраф у розмірі 17 000 грн.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 10 серпня

2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

1 грудня 2015 року територіальне відділення АМК звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 3 вересня 2015 року (справи №№ К/800/294/14, К/800/24062/13) та

16 вересня 2015 року (справа № К/800/9946/14), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом частини другої статті 2, статей 4, 157 КАС, частини першої статті 60 Закону № 2210-ІІІ у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону

№ 2210-III, відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМК про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих нормативно-правових актів. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМК з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа № 21-688а15), 13 жовтня 2015 року

(21-711а15), 16 лютого 2015 року (справа № 21-5187а15, 820/10596/14).

З урахуванням наведеного, оскільки оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, прийнята з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, то, на думку колегії суддів, рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 серпня

2012 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня

2012 року та Вищого адміністративного суду України 5 листопада 2015 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом комунального підприємства «Сєвєродонецька ритуальна служба» до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийП.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький