Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» (далі - ТОВ) - Ахапочкіної Т.Ф., Шемякіна О.О., Кравчук А.Л.,

Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - МГУ ДФС) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ до МГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У червні 2011 року ТОВ звернулося до суду з позовом до МГУ ДФС, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 12 березня 2011 року № 0000134240/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ за податком на прибуток на суму 24 294 285 грн, у тому числі: 19 435 428 грн - основний платіж та 4 858 857 грн - штрафні (фінансові) санкції (далі - рішення № 0000134240/0), та № 0000144240/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ з податку з доходів фізичних осіб на 543 407 грн 71 коп., у тому числі: 434 726 грн 17 коп. - основний платіж та 108 681 грн 54 коп. - штрафні (фінансові) санкції (далі - рішення № 0000144240/0);

- від 31 травня 2011 року № 0000394240/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ за податком на додану вартість на 394 392 грн, у тому числі: 315 514 грн - основний платіж та 78 878 грн - штрафні (фінансові) санкції (далі - рішення № 0000394240/0).

На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив суми грошових зобов'язань.

Суди встановили, що у період з 13 грудня 2010 року по 15 лютого 2011 року Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (правонаступником якої є МГУ ДФС) провела планову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року та валютного законодавства за період з 1 квітня 2006 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки.

На підставі цього акта МГУ ДФС прийняла спірні рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 4 липня 2011 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2013 року скасував постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 4 липня 2011 року та прийняв нову - про часткове задоволення позову: визнав нечинним та скасував рішення № 0000144240/0, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 вересня 2014 року прийняв відмову ТОВ від касаційної скарги в частині скасування рішення № 0000394240/0 та закрив у цій частині касаційне провадження. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог на направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року, позов задовольнив: скасував рішення № 0000134240/0.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд зазначеного вище судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), МГУ ДФС зазначає, що в доданих до заяви рішеннях Вищого адміністративного суду України від 25 березня, 7 серпня, 17 грудня 2014 року, 11 лютого, 15 квітня 2015 року (справи №№ К/800/40568/13, К/800/28962/14, К/800/21565/13, К/9991/75304/12, К/9991/4294/12 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин), підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин). Просить скасувати всі судові рішення у цій справі та відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, встановивши те, що позивач надав усі документи на підтвердження правомірності розрахунку та сплати роялті, а також фактичного використання Технологій та Торгових марок у своїй господарській діяльності, дійшов висновку про те, що він (позивач) правомірно відніс до складу валових витрат суми ліцензійних платежів (роялті), сплачених відповідно до умов Ліцензійних угод.

Водночас у справі, постанова Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року в якій надана для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що факт відсутності контрагента за місцезнаходженням, недекларування ним податкових зобов'язань за спірними операціями, а також підписання акта приймання-передачі послуг до часу їх надання були об'єктивно розцінені податковим органом як свідчення фіктивності цих операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

У постанові суду касаційної інстанції від 15 квітня 2015 року зазначено, що листи про переадресування вугільного концентрату підтверджують, що між фактичними виробниками (відправниками) вугільного концентрату і його фактичними покупцями (споживачами) був задіяний ряд суб'єктів господарювання, які фактично не отримували вугільний концентрат, а лише переадресовували його по ланцюгу один одному. Підтвердженням того, що фактично між посередниками мав місце лише документообіг, є і те, що листи про переадресування вантажу виходили однією датою. Це, як зазначив суд, свідчить про те, що документи, оформлені на поставку вугілля між контрагентом та позивачем, не можуть бути підставою для внесення змін до податкового обліку.

У постанові цього ж суду від 17 грудня 2014 року йдеться про те, що акти здачі-приймання робіт (послуг) мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведені виконавцем консультації, надані рекомендації, розроблені виконавцем рекламні матеріали, проведені рекламні кампанії, вивчення та аналіз ринку охоронних послуг, проведення маркетингових досліджень системи безпеки, а відтак не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій. Тому суд дійшов висновку про невідповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту критеріям реальності господарської операції та її документального підтвердження, які є основними умовами для формування даних податкового обліку.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 березня та 7 серпня 2014 року колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги, оскільки ними не вирішено спори по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справи на новий розгляд до судів першої інстанції з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справ, а відтак ухвали не містять висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права, тому на них не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви МГУ ДФС слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький