Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 807/1941/17

Провадження № 11-1486апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (суддя Шешеня О. М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року (судді Бруновська Н. В., Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі № 807/1941/17 за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Ужгородського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Тимчук Тетяни Олегівни (далі - реєстратор), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Управління), третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до реєстратора та Управління, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення реєстратора від 09 грудня 2015 року за індексним номером 26889115 про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,12 га, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка);

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) від 25 листопада 2015 року № 12435102 та визнати недійсним свідоцтво про право власності від 09 грудня 2015 року № 494000110 на спірну земельну ділянку.

Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 06 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що спір про оскарження дій та рішень реєстратора належить розглядати в порядку цивільного судочинства, є помилковим, оскільки реєстратор як суб'єкт владних повноважень не вирішує питання щодо права власності на земельну ділянку, а лише в передбачений законом спосіб здійснює від імені держави легалізацію набутого права шляхом внесення відомостей про нього (речове право) і про об'єкт до Реєстру. До того ж позивач, посилаючись на положення частини третьої статті 19 КАС України, зазначив, що в місцевому загальному суді немає цивільного спору щодо права власності на спірну земельну ділянку. На думку ОСОБА_3, закриття судом провадження щодо всіх вимог у цій справі є прямим порушенням вимоги щодо забезпечення ефективного захисту його прав та інтересів. З огляду на викладене скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 18 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Управління, посилаючись на статтю 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зазначило, що оскільки предмет спору стосується земельної ділянки, на яку претендують як позивач, так і третя особа, то така справа підсудна місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

На час розгляду справи реєстратор та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що предметом спору в цій справі є рішення реєстратора від 09 грудня 2015 року за індексним номером 26889115 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на спірну земельну ділянку, запис у Реєстрі від 25 листопада 2015 року № 12435102 та свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на вказаний об'єкт нерухомого майна.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини пов'язані з правом власності на земельну ділянку, тому спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства. За висновком судів попередніх інстанцій, цей спір повинен вирішуватися за правилами ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до реєстратора, який провів державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на спірну земельну ділянку, яка була відведена позивачу в 1995 році для будівництва житлового будинку.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття зазначеного рішення про державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження нерухомим майном.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно.

Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Оскільки позовні вимоги заявлено ОСОБА_3 на захист порушеного, на його думку, права власності на об'єкт нерухомого майна, натомість на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно.

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня, 13 листопада, 11 грудня 2018 року та 13 лютого 2019 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 809/973/14 (провадження № 11-858апп18), № 809/649/14 (провадження № 11-859апп18), № 809/874/14 (провадження № 11-994апп18) та № 815/1327/18 (провадження № 11-1093апп18) відповідно.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко